Предметний коментар
Центральна Африка
Центрально-Африканська Республіка
Країна, в якій після проголошення незалежності найбільшою мірою збереглися патріархальні традиції, що значно вплинуло на дальший її розвиток. ЦАР - єдина з постколоніальних африканських країн, яка певний час офіційно називалася імперією. Проте, на відміну від справжніх держав-імперій, в яких здебільшого проживають багато зовсім різних народів, в ЦАР національний склад населення однорідний - етноси близькі за мовою, культурою та побутом. Майже всіх їх зараховують до групи народів Центрального та Східного Судану. Отже, хоча й не можна сказати, що Центрально-Африканська Республіка є однонаціональною, проте ступінь спорідненості між її народами незрівнянно вищий, ніж, наприклад, у сусідньому Камеруні або Конго-Кіншасі. Країна на сучасному етапі не сильна ні в політичному, ні в економічному, ні у військовому плані, а населення виживає насамперед за рахунок примітивного сільського господарства на берегах річки Убангі та кочівництва на решті території країни. Етноси країни перебувають на родоплемінному рівні, межі між ними дуже невиразні, тому цілком імовірною є майбутня консолідація споріднених племен у єдину націю. Можна вважати, що Центрально-Африканська Республіка наразі перебуває у нижчій точці свого розвитку і, відповідно до циклічних закономірностей розвитку держав, буде розвиватися по висхідній лінії. Для цього у країни є всі підстави, найголовніша з яких - вигідне географічне розташування в центрі континенту, яке з подальшим розвитком Африки буде набирати все більшої ваги. Проблемою, яка може вплинути на етнічну та політичну ситуацію в країні, є боротьба за незалежність в Конго-Кіншасі та Судані народу азанде, оскільки частина цього етносу проживає й у ЦАР. Проте їхня чисельність в Центрально-Африканській Республіці значно менша, ніж у двох інших країнах, і вони проживають лише на південному сході країни, здебільшого на кордоні з Конго-Кіншасою. До того ж процеси розвитку ЦАР та її сусідів зовсім різні - відносна стабільність у першому випадку та нестабільність і національна сепарація у другому. Отже, найімовірніше, цю країну обминуть характерні для більшості країн Африки сепараційні та відцентрові тенденції. ЦАР збереже у своєму складі всі свої теперішні території. Крім того, прогнозується приєднання до цієї країни територій сучасної Конго-Кіншаси, заселених переважно етносами гбайя, нгбанді та банда, основна маса яких проживає в ЦАР.
Проте можливий варіант, що країна з назвою Центрально-Африканська Республіка зникне з політичної карти світу. Замість неї в центрі Африки, ймовірно, з'явиться держава з новою назвою - Убангі (частина її колоніальної назви), оскільки роль річки Убангі для сучасної ЦАР можна порівняти зі значенням Нілу для Єгипту.
Межі.
Убангі - територія сучасної Центрально-Африканської Республіки та північна частина Екваторіальної області Конго-Кіншаси. Столиця - місто Бангі (теперішня столиця ЦАР).
Руанда, Бурунді
Ці дві колишні бельгійські колонії заселяють два етноси: гуту та тутсі. Гуту - землероби, заселяють придатні для землеробства східні частини сукупної території цих країн, а також невелику територію в сучасній Танзанії. Тутсі - скотарі, заселяють ті території, на яких не поширена згубна для будь-якого виду скотарства в Африці муха цеце, тобто західну частину цих двох країн. Проте основна частина тутсі проживає на території сучасної Конго-Кіншаси. Хоча гуту є одним народом, з давніх часів різні його територіальні групи (північні та південні) розмовляють двома різними мовами. Тутсі, що переселилися на цю територію значно пізніше від гуту, залежно від того, де вони осіли, прийняли відповідно північну (ньяруанда) чи південну (рунді) мову народу гуту. Після здобуття незалежності з бельгійської колонії Руанда-Бурунді було створено дві держави, але не за етнічним, а за мовним принципом. Поєднання в кожній з країн двох суттєво різних, до того ж ворогуючих народів призвело до величезної міжетнічної різі. Поштовхом до цього став ріст політичної зрілості гуту, оскільки в доколоніальний і колоніальний час домінуючими на обох територіях були тутсі. Ситуація в Руанді-Бурунді може бути яскравим прикладом пріоритетності саме етнічного принципу державотворення, а не мовного чи релігійного принципів, з яких часто виходили колонізатори, надаючи незалежність своїм колоніям. Тільки на основі етнічного принципу територіального розподілу колишніх колоній можна досягнути стабільності.
Отже, єдиним виходом із ситуації в Руанді та Бурунді, штучних державах, утворених всупереч волі їхніх народів, є створення двох незалежних етнополітичних утворень на території, яку населяє кожен з них: Гуту та Тутсі. Очевидно, що світова та африканська спільнота вже найближчим часом буде змушена погодитися з цим. Це стане значним поштовхом до кардинальних змін на всьому африканському континенті. Перш за все, ці зміни охоплять сусідні держави, на територіях яких проживають гуту та тутсі: Конго-Кіншасу, Танзанію, Уганду. Найімовірнішим наслідком цих процесів стане приєднання до країн Гуту й Тутсі всіх земель, на яких переважають ці народи.
Межі.
Гуту - територія Руанди східніше від міста Ньянза; територія Бурунді від міста Гітега й далі на схід; північно-східна частина танзанійської області Кігома з центром у місті Кібондо. Столиця - місто Кігалі, столиця сучасної Руанди.
Тутсі - територія Руанди від міста Ньянза й далі на захід; територія Бурунді на захід від міста Гітега; угандійська провінція Кабале; східна частина області Ківу в Конго-Кіншасі. Столиця - місто Букаву, центр провінції Ківу, найбільше й найважливіше місто на території проживання тутсі.
Конго-Кіншаса, Конго-Браззавіль
Ці дві країни органічно поєднані не тільки річками Конго й Убангі, а й етносами, що проживають на обох берегах цих річок, якими проходить кордон між колишніми французькою та бельгійською колоніями. Власне різний колишній колоніальний статус - єдине, що суттєво розділяє ці країни. Тісні етнічні, політичні й економічні зв'язки поєднують процеси, що відбуваються в обох країнах.
У Конго-Кіншасі, що є великим штучним утворенням з багатьма народами, стосунки між якими завжди були непростими, фактично від часу проголошення незалежності триває громадянська війна, яка періодично загострюється в різних частинах країни: то на півдні в провінції Шаба, то в центральній провінції Касаї, то на півночі в Кісангані, то на сході в контрольованій тутсі провінції Ківу. В критичні періоди опозиційні до центральної влади військові загони, сформовані переважно за етнічним принципом, контролювали більшу частину території країни. Як показує історичний досвід та й логіка стосунків між різними племінними елітами, єдиним розв'язком конголезької проблеми може бути становлення окремих державно-політичних утворень фактично існуючих етноплемінних об'єднань. Враховуючи постійно нестійку ситуацію й активність етнічних процесів, Конго є основним осередком нестабільності та рушієм процесу виділення етнічних державних утворень у всій Африці.
У доколоніальний період на території теперішніх Конго було декілька державних утворень, найбільшими з яких (що існували протягом кількох століть) були Конго (держава етносу баконго), Бакуба (держава етносу куба), Лунда (держава етносів чокве та лунда), Балуба (держава етносу луба). Свою державу, територія якої простягалася поза межі теперішньої Конго-Кіншаси, мали також тутсі. Саме ці народи, а також монго та азанде, що активно борються за повне самоврядування, є найбільш готовими до державності. Зараз ініціативою володіють тутсі. Проте Конго вступить до фази остаточного розділення після активізації численної етнічної групи в центрі Конго-Кіншаси - монго. Після виокремлення монго інші народи будуть відрізані від столиці й зможуть без значного опору сформувати власні етнодержавні утворення. Цей процес, очевидно, стане безповоротним (адже в післяколоніальний період кілька разів окремі етнічні групи проголошували незалежні держави, які, проте, довго не існували), коли повністю незалежними стануть економічно найрозвиненіші території Конго-Кіншаси, заселені народом луба.
Сепарація в Конго-Кіншасі й відокремлення етносу баконго, який контролює столиці обох Конго, очевидно, відноввить прагнення цього народу до об'єднання всіх своїх етнічних територій (це прагнення було дуже великим перед проголошенням незалежності). Тому нова держава конго охопить і етнічні території цього народу в Конго-Браззавілі. Аналогічно об'єднаються й території етносу теке, розташовані з правого та лівого берегів ріки Конго (тісні зв'язки між берегами існували весь час, і державний кордон був лише формальністю), а також народів середньої течії ріки. Отже, сепарація в Конго-Браззавілі, очевидно, відбудеться як супутній процес сепарації в Конго-Кіншасі.
Таким чином, прогнозується виділення таких етнополітичних утворень: Конго (країна етносу баконго), Заїр (країна племен району межиріччя Убангі - Конго, остання в центральній течії має назву Заїр). Ці племена тісно пов'язані між собою, зокрема мовою міжплемінного спілкування лінгала), Монго (країна групи етносів монго, а також комо, рега та боа, об'єднаних довкола активного консолідуючого центру - міста Кісанґані), Теке (країна близьких етносів теке та саката), Бакуба (країна етносу куба), Балуба (країна етносу луба), Конджо (країна етносу конджо; хоча цей етнос не є надто чисельним, не займає значної території та не особливо активний в конголезьких процесах, його тісні зв'язки з етнічно розвиненими народами сучасної Уганди та відмінність від сусідніх народів, найімовірніше, призведуть до його виокремлення). Крім того, частини території Конго-Кіншаси увійдуть до етнодержавних утворень, що виходять за її теперішні межі. Так, до Убангі (сучасна Центрально-Африканська Республіка), очевидно, відійдуть території, заселені близькими між собою етносами гбая, нгбанді, банда та деякими менш чисельними, спорідненими з ними, позаяк ці ж етноси проживають і на північ від ріки Убангі, на території сучасної ЦАР, і тісно пов'язані між собою. Народ азанде і в Конго, і в ЦАР, і в Судані бореться за власну незалежну державу Азанія, яку, очевидно, таки буде утворено. Народи мору-мангбету, сере-мунду, мба та племена пігмеїв, що розмовляють їхніми мовами, ймовірно, увійдуть до складу етнодержавного утворення Мору, яке включить і частину території сучасної Уганди. Етнодержавне утворення Тутсi об'єднає землі цього народу в кількох країнах. Близькі етноси чокве та лунда, очевидно, відновлять доколоніальне державне утворення Лунда, що включить частину територій Конго-Кіншаси й Анголи. Найпівденніша частина провінції Шаба заселена переважно народом бемба, що є одним з основних народів Замбії. Проте луба, які повністю контролюють цю провінцію (особливо індустріальні центри), навряд чи дозволять відокремитись від свого етнодержавного утворення цій території. На користь цього свідчать вже сформовані економічні зв'язки та значні економічні інтереси в цьому багатому ресурсами районі. А в значному конфлікті там не зацікавлений ніхто.
Межі.
Конго - області сучасної Конго-Кіншаси Нижній Заїр та Кіншаса; південна частина області Бандунду, області Квоілво, Бвоенза, Ньярі та південна частина області Пул сучасного Конго-Браззавілю; провінції Заїр; Кабінда та Віже сучасної Анголи. Столиця - місто Кіншаса.
Заїр - території областей Екваторіальна та Верхній Заїр сучасної Конго-Кіншаси по обох берегах ріки Конго (Заїру) в її середній течії; області Санга та Ліквала та східна частина Кувет сучасного Конго-Браззавілю. Столиця - місто Мбандака.
Монго - більша частина Екваторіальної області на південь від ріки Конго за винятком прибережних районів, західна частина області Ківу, південна частина області Верхній Заїр, північні частини областей Східна та Західна Касаї, північна частина області Бандунду (все в сучасній Конго-Кіншасі). Столиця - місто Кісінґані.
Теке - центральна частина області Бандунду сучасної Конго-Кіншаси, область Плото, північна частина області Пул, західна частина області Кувет сучасного Конго-Браззавілю. Столиця - місто Бандунду.
Бакуба - центральна частина області Західна Касаї сучасної Конго-Кіншаси. Столиця - місто Ілебо.
Балуба - області сучасної Конго-Кіншаси: Шаба без крайньої західної частини, Східна Касаї без північної частини, південна частина Західної Касаї. Столиця - місто Кананга. У цій найрозвиненішій частині сучасної Конго-Кіншаси є ще два великі консолідаційні центри, що можуть претендувати на роль столиці - етнічний центр луба Мбужі-Маї та великий економічний центр Лумумбаші. Проте політичним центром луба та й найбільшим містом є саме Кананга.
Конджо - південно-східна частина області Ківу (Конго-Кіншаса). Столиця - місто Бені (хоча можливий варіант - місто Бутембо).
Мору - центральна і східна частина області Верхній Заїр (Конго-Кіншаса); провінції Маді та Західний Ніл (Уганда). Столиця - місто Аруа (на території сучасної Уганди).
Азанія - північна частина області Верхній Заїр (Конго-Кіншаса); західна частина провінції Екваторіальна (теперішній Судан). Столиця - місто Бондо.
До Тутсі - східна частина області Ківу (Конго-Кіншаса), центр якої, місто Букаву, очевидно, буде столицею.
До Убангі - північна частина Екваторіальної області (Конго-Кіншаса).
До Лунда - західна частина області Шаба та крайній південь області Західна Касаї (Конго-Кіншаса).
Ангола
Колишня португальська колонія, де майже протягом усього постколоніального періоду триває громадянська війна. Наслідок цієї війни - велика політична, економічна й етнічна нестабільність у країні. У середньовіччя на території сучасної Анголи існувало декілька розвинених держав, а населення перебувало на досить високому рівні розвитку. Власне, важливими глибинними причинами (які накладаються на політичні та економічні) теперішньої ангольської війни є штучність сучасних кордонів, наявність достатньо розвинених і численних етносів, які значно відрізняються один від одного як за мовою, так і за культурою. Тому єдиним прийнятним для всіх народів виходом з теперішньої ситуації є створення національних держав чи держав близьких груп етносів, тобто повторення, в основному, ситуації, яка була в середні віки до завоювання португальцями. Тому, проаналізувавши сучасну політичну, господарську, етнічну ситуацію в Анголі та її історію, прогнозуємо розпад країни на такі етнополітичні утворення:
Лунда - країна близьких етносів чокве та лунда, які в доколоніальний період належали до однієї країни.
Овімбунду - країна етносу овімбунду.
Лучазі - країна етносу лучазі.
Ньянека - країна етносу ньянека.
Ангола - країна етносу мбунду. Національною державою цього етносу в середні віки була Ндонґо, від імені правлячої династії якої - Ангола - й походить назва сучасної країни.
До етнополітичного утворення етносу конго (на території сучасних Конго-Кіншаси та Конго-Браззавілю), швидше за все, відійдуть ангольські території, заселені цим етносом.
До етнополітичного утворення Окаванго (прогнозується на півночі сучасної Намібії та південному сході Анголи), ймовірно, увійдуть близькі етноси групи банту західні.
Межі.
Лунда - провінції Анголи Північна та Південна Лунда, північ провінції Мошико; західна частина області Шаба, крайній південь області Західна Касаї сучасної Конго-Кіншаси. Столиця - місто Саурімо.
Овімбунду - провінції Південна Кванза, Бенгела та Уамбо. Столиця - місто Уамбо (одне з найважливіших міст етносу овімбунду та центр однойменної провінції).
Лучазі - провінція Біє та південна частина провінції Мошико. Столиця - місто Куїто (центр провінції Біє).
Ньянека - провінції Анголи Мосамедіш й Уїла. Столиця - місто Лубанго (центр провінції Уїла).
Ангола - провінції Луанда, Північна Кванза та Маланже. Столиця - місто Луанда (теперішня столиця країни).
До Конго - провінції Заїрі та Віже.
До Окаванго - провінції Кунене та Квандо-Кубанго.
|