Предметний коментар
Південна Африка
Намібія
Країна на південному заході африканського континенту, яка однією з останніх отримала політичну незалежність. Протягом більшої частини ХХ століття територію сучасної Намібії називали Південно-Західна Африка.
Приклад цієї країни яскраво ілюструє штучність установлених колонізаторами кордонів, які згодом стали межами нових африканських держав. До Намібії входять території, заселені зовсім різними етносами, що значно відрізняються як за антропологічним типом, так і за мовою, культурою та багатьма іншими параметрами. Найбільшою є відмінність між півднем та північчю країни. На півдні живуть представники давнього автохтонного населення всієї Південної Африки - готтентоти та, частково, бушмени. Також на півдні Намібії проживає основна частина білого населення цієї країни (бури, німці, англійці), яке розселилося на етнічній території готтентотів та бушменів. Їх співіснування на одній території, взаємні економічні, політичні та етнічні зв'язки зближують ці групи етносів. Отже, можна припустити, що на півдні цієї країни формується окрема політико-географічна спільнота. Північ країни заселяють споріднені етноси групи банту західні. Ці найчисленніші в Намібії народи відділені від своїх співплемінників в Анголі кордоном. Домінуючим серед них є етнос овамбо, який був одним з лідерів боротьби за незалежність Намібії і основною противагою білому населенню, яке протягом значного періоду домінувало в країні. Саме загроза півночі (а особливо - панування овамбо) стримувало готтентотів і біле населення від підтримки ідеї незалежності Намібії. Хоча поки що не йдеться про поділ країни, проте можна припустити, що з часом протистояння між півднем та північчю набуде гостріших форм. Вже тепер представники етносу овамбо активно претендують на домінуючу роль в політичному та економічному житті Намібії, тим самим викликаючи спротив з боку білого населення та готтентотів. Як наслідок, прогнозується роз'єднання Намібії на дві частини - північну та південну. Позаяк між північними районами Намібії та південними районами Анголи існують тісні етнічні зв'язки (етноси штучно роз'єднані кордоном), а також у зв'язку з великою політичною та етнічною нестабільністю в Анголі можна прогнозувати, що сучасний кордон між Намібією і Анголою буде недовготривалим. Території, заселені спорідненими етносами західних банту, увійдуть до складу прогнозованого етнополітичного утворення Окаванго. Державницький досвід овамбо в сучасній Намібії допоможе їм відіграти консолідуючу роль в Окаванго.
Межі.
Окаванго - сучасні провінції Намібії Овамболенд, Каоковелд, Цумеб, Окаванго, Грутфонтейн, Отжіваронго, Омаруру, Окакандья, Кірібіб, східна частина провінції Оучо, північна частина провінції Гобабіс; провінції Анголи Кунене та Квандо-Кубанго. Столиця - місто Цумеб.
Намібія - решта території сучасної Намібії. Столиця - місто Віндхук (теперішня столиця Намібії).
Південно-Африканська Республіка
Південно-Африканська Республіка зазнала найбільшого з усіх африканських країн впливу європейських поселенців. На її території навіть сформувався новий специфічний етнос європейських поселенців - бури. Завдяки тісному контакту з африканізованими європейцями, високому економічному та політичному розвиткові країни етноси ПАР мають найвищий рівень етнічної самосвідомості серед африканських народів і є найбільш готовими до формування етнічних державних утворень. Таку ситуацію спричинила їхня спільна боротьба проти режиму панування білої меншості. Після перемоги основними стали суперечності між етнічно зрілими корінними африканськими народами. Крім того, після краху режиму апартеїду (роздільного проживання рас з домінуванням білих) країна впадає у протилежну крайність - панафриканізму (домінування представників негроїдної раси), що наштовхується на великий спротив бурів. Їхній досвід боротьби як проти африканців, так і проти англійців знадобиться для того, щоб у недалекому майбутньому сформувати сильне етнічне державне утворення. Теперішні процеси африканізації столичної політичної та економічної еліти та особливо активне витіснення з неї бурів тільки пришвидшують їх прагнення до суверенітету. З іншого боку, суперечності між корінними народами, передусім зулу, коса і тсвана, час від часу призводять до збройних сутичок. Вирішення теперішньої складної ситуації в ПАР можливе лише через виокремлення етнодержавних утворень основних народів країни: бурів, коса, зулу, тсвана, сото, свазі та тсонга. Оскільки тсвана, сото та свазі вже мають свої етнічні держави (Ботсвана, Лесото, Свазіленд), з якими підтримують тісні стосунки, прогнозується возз'єднання їх з цими країнами. Тсонга займають домінуючі позиції на півдні Мозамбіку й також мають усі підстави для об'єднання. Центральна частина провінції Трансвааль, яка економічно є найрозвиненішою, етнічно не однорідна. Тут проживає кілька корінних африканських народів (педі, дебеле, венда, частково - тсвана) та значна частина білого англомовного населення. Сепарація кожного з цих народів на цій території малоймовірна через некомпактність проживання та наявність тісних економічних зв'язків. Тому тут, найвірогідніше, виникне конфедерація, етноси якої зможуть знайти для себе відповідні ніші, а економічні чинники спонукатимуть їх до мирного співіснування.
Межі.
Африкаан (країна бурів) - Капська провінція без північної та південно-східної частин. Столиця - місто Капстад (сучасний Кейптаун).
Коса (країна народу коса) - південно-східна частина Капської провінції. Ймовірна столиця - місто Квінстаун (можливе перейменування його мовою коса).
Зулу (країна зулусів) - провінція Натал. Ймовірна столиця - місто Дурбан.
Трансвааль (або Південно-Африканська Конфедерація) - провінція Трансвааль, крім східної, південно-східної та південно-західної частин. Столиця - місто Преторія.
До Ботсвани - північна частина Капської провінції, південно-західна частина провінції Трансвааль та північна частина Оранжевої провінції. Ймовірна столиця - місто Мафекінг (відразу після проголошення незалежності Ботсвани її столицею стало саме місто Мафекінг, яке знаходилося на території ПАР).
До Лесото - більша частина провінції Оранжева, крім її крайнього сходу, та прикордонні з Лесото райони Капської провінції, де проживають сото. Найімовірніше, що столицю буде перенесено з Масеру до центру Оранжевої провінції Блумфонтейна у зв'язку з його більшим політичним та економічним значенням для сото.
До Свазіленду - південно-східна частина провінції Трансвааль (райони компактного проживання етносу свазі).
До Тсонга - східна частина провінції Трансвааль.
Ботсвана
Досить велика за територією країна Південної Африки. Проте населення Ботсвани малочисельне. Це пов'язано з тим, що на території країни розташована пустеля Калахарі. Ботсвана - переважно однонаціональна держава, домінуючим етносом якої є тсвана. Хоча в країні на значній території проживають бушменські племена, їх відсоток у загальній кількості населення незначний, оскільки живуть вони переважно в пустельних районах. Інші ж національні меншини Ботсвани (шона, гереро) також малочисельні, до того ж здебільшого проживають некомпактно. Отже, будь-яка сепарація чи етнічна нестабільність всередині країни малоймовірні.
Найважливіший аспект, який може вплинути на територіальні межі Ботсвани, - те, що національну країну етносу тсвана населяє лише менше четвертини усіх тсвана Південної Африки. Основна ж частина цього етносу проживає в сусідній Південно-Африканській Республіці. Протягом усієї історії між тсвана обох країн були тісні зв'язки і навіть свого часу столиця незалежної Ботсвани знаходилася на етнічній території тсвана в ПАР (Мафекінг). Як наслідок, вікове прагнення тсвана до об'єднання і власної державності, а також прогнозовані сепараційні процеси та внутрішня етнічна нестабільність у Південно-Африканській Республіці, ймовірно, призведуть до об'єднання більшості земель тсвана в обох південноафриканських державах в єдине етнополітичне утворення.
Межі.
Ботсвана - територія сучасної Ботсвани; північна частина Капської провінції, південно-західна частина провінції Трансвааль і північна частина Оранжевої провінції Південно-Африканської Республіки. Найімовірніша столиця - місто Мафекінг (одне з головних міст та консолідаційний центр етносу тсвана).
Свазіленд
Невелика за розмірами держава етносу свазі. Проте, як і у випадку з тсвана, більша частина свазі проживає в сусідній Південно-Африканській Республіці. Існує значна економічна та політична взаємодія між обома гілками цього етносу, які до переходу бурів за річку Вааль та подальшої англійської колонізації цих районів були об'єднані в єдине державне утворення на всій етнічній території. Взаємопов'язаність свазі Свазіленду та ПАР, етнічна нестабільність і вікове прагнення всіх свазі жити в єдиній етнічній державі дають підстави прогнозувати об'єднання сучасного Свазіленду з територіями компактного проживання цього етносу в ПАР.
Межі.
Свазіленд - територія сучасного Свазіленду; південно-східна частина провінції Трансвааль сучасної Південно-Африканської Республіки. Найімовірніше, центр нового етнополітичного утворення залишиться в столиці сучасного Свазіленду, у місті Мбабане, оскільки на етнічних територіях свазі в ПАР немає достатньо потужного міста, яке могло б стати не тільки економічним, а й політичним, культурним і консолідаційним центром нової країни. А місто Мбабане, хоча й частково, виконує ці функції.
Лесото
Етнодержавне утворення етносу сото, яке зі всіх сторін оточене територією Південно-Африканської Республіки. Основна частина сото проживає в ПАР (як в Ботсвані і Свазіленді), тому з подальшою дестабілізацією цієї країни все більше посилюватиметься прагнення обох гілок етносу сото до об'єднання в єдиній національній державі. У ПАР більша частина Оранжевої провінції разом зі столицею розташована на етнічній території сото, що дає підстави розглядати можливість говорити про ймовірність об'єднання з Лесото усієї території провінції. Проте між африканськими (чорношкірими) народами ПАР існують суттєві суперечності, які є і в цій провінції, де, крім сото, проживає ще значна частина тсвана. Do того ж, крім адміністративного центру Блумфонтейна, на півдні Оранжевої провінції є й інші досить великі райони компактного проживання бурів, які на початку ХХ століття заснували на цих теренах державу - Оранжеву республіку. Отже, виходячи з наведених чинників, прогнозується об'єднання Лесото лише з південно-східною частиною Оранжевої провінції (етнічною територією етносу сото). Щодо інших провінцій Південно-Африканської Республіки, то в них проживає відносно невелика кількість сото, і вони не можуть активно впливати на етнічні та політичні процеси й ініціювати якусь сепарацію.
Межі.
Лесото (країна етносу сото) - сучасна держава Лесото та південно-східна частина Оранжевої провінції ПАР. Столиця - місто Блумфонтейн (теперішній адміністративний центр Оранжевої провінції). Сучасна столиця Лесото місто Масеру (резиденція короля) в політичному, економічному плані та за чисельністю значно поступається Блумфонтейну.
Зімбабве
На території Зімбабве ще з VI століття існували досить розвинені держави. У країні є два великі історичні, етнічні, політичні та економічні центри впливу - Хараре (теперішня столиця, центр етносу шона) та Булавайо (центр етносу матебеле). Саме матебеле найактивніше боролися проти британського колоніального режиму. Тому ситуація, коли в країні домінуючі позиції займають шона, їх також не влаштовує. Та й політична боротьба відбувається між двома політичними силами, які відображають інтереси різних етнічних груп. Причому ця боротьба жорстока й непримиренна. Теперішній адміністративний поділ країни також базується переважно на її двоетнічній природі. Тому країна повністю готова до поділу на два етнодержавні утворення, поштовхом до чого, очевидно, стануть теперішні активні сепараційні процеси в ПАР, а також загальноафриканські процеси етнічного розділення, зокрема безперервна багаторічна громадянська війна в Конго-Кіншасі.
Межі.
Матебеле - провінції Південний Матебелеленд та Північний Матебелеленд. Столиця - місто Булавайо (стародавня столиця народу матебеле). Малочисельні народи, що також проживають на цій території, не проявляють достатньої політичної активності й не чинять спротиву домінуючій ролі матебеле.
Шона - провінції Північний Машоналенд, Південний Машоналенд, Мідленд, Манікаленд, Вікторія та південні частини мозамбіцьких провінцій Софала та Маніка з містами Бейра та Чімойо. Столиця - місто Харере. Відділення південно-східних районів провінції Вікторія, населених етносом тсонга, від етнодержавного утворення шона малоймовірне, оскільки на цих територіях тсонга є нечисленними, вони не залучені до процесів об'єднання тсонга ПАР та Мозамбіку та не мають великого консолідаційного центру.
Замбія
У доколоніальний період на території сучасної Замбії свої держави мали чотири народи: бемба, лунда, лозі та нгоні. Основна частина нгоні переселилася на північний схід від озера Ньяса на територію сучасної Танзанії. На території Замбії та Малаві вони проживають некомпактно, тому претендувати на окреме етнодержавне утворення на цих територіях навряд чи можуть. Лунда були метропольним етносом значної імперії, яка охоплювала території різних етносів. Прогнозується виникнення етнодержавного утворення Лунда на території сучасних Анголи та Конго-Кіншаси. Сьогодні на території Замбії чисельність лунда невелика. Крім того, процеси виникнення етнодержавних утворень у цих країнах, очевидно, відбуватимуться значно швидше, ніж у Замбії. Тому замбійські лунда, вірогідно, не зможуть приєднатися до свого етнодержавного утворення.
Тепер ситуація в Замбії набагато стабільніша, ніж у сусідніх Конго-Кіншасі та Анголі. Етнічні суперечності існують і є однією з основних проблем країни. Проте вони розв'язуються у більш цивілізований спосіб. Цьому значною мірою сприяло толерантніше ставлення британців, які були колонізаторами в Замбії, до етнічних проблем. Етнічну ситуацію досить добре враховує й адміністративний поділ. Розвиток промисловості в країні, передовсім у провінції Коппербелт, сприяє швидкому і стабільному етнічному розвиткові. Проте існує одне потужне джерело етнічної сепарації, яке, поряд з сепараційними процесами у сусідньому економічно тісно пов'язаному із Замбією Зімбабве, найімовірніше, стане поштовхом до виокремлення в цій країні нових етнополітичних утворень. Це - контрольована етносом лозі Західна провінція, яка ще в колоніальний період зберігала значну автономію, оскільки була не колонією, а лише протекторатом Великої Британії із збереженням влади місцевого етнічного правителя. Структура місцевого самоврядування, сформована у ті часи, частково збереглася у цій провінції і дотепер, проте повноваження місцевої влади стали значно вужчими. Отже, незалежна Замбія фактично усунула багатовіковий суверенітет лозі, з чим вони не збираються миритися. Крім лозі, очевидно, консолідуються у власних етнодержавних утвореннях найчисленніші етноси Замбії бемба і тонга. Територія Східної провінції, населена переважно етносом малавi та, частково, нгоні, найімовірніше, приєднається до території своєї етнічної країни Малаві (там також некомпактно проживає значна частина нгоні).
Межі.
Замбія (країна етносу тонга) - провінції Південна та Центральна (без північної частини). Столиця - місто Лусака.
Бембія (країна етносу бемба) - провінції Коппербелт, Луапула, Північна та Північно-Західна, північна частина Центральної провінції. Столиця - місто Ндола (адміністративний центр провінції Коппербелт).
Лозі (країна етносу лозі та деяких малочисельних етносів) - Західна провінція. Столиця - місто Монгу (сучасний центр провінції).
До Малаві - Східна провінція.
Малаві
Етнічна держава народу малаві, що становить абсолютну більшість населення країни. Національні меншини, хоч і досить багаточисельні, проживають переважно некомпактно. Виокремлення і приєднання до своїх етнодержавних утворень прикордонних найбільших за чисельністю меншин макуа та яо малоймовірне, оскільки в Малаві не передбачається значної внутрішньої нестабільності. Під час сепараційних процесів у Мозамбіку та Замбії прогнозується приєднання до Малаві значних територій, які компактно заселяє цей народ.
Межі.
Малаві - вся територія сучасного Малаві; Східна провінція Замбії; мозамбіцькі провінція Тете та північні частини провінцій Софала та Маніка. Столицею країни після проголошення незалежності було містечко Зомба, хоча основним центром довший час залишалося місто Блантайр-Лімбе. Проте столицю було перенесено до міста Лілонгве, що розташоване неподалік кордонів із Замбією та Мозамбіком. Очевидно, в цьому місті столиця й залишиться, що сприятиме консолідації трьох гілок малавійського етносу.
Мозамбік
У пізньому середньовіччі народи південної течії річок Замбезі та Лімпопо мали досить розвинені державні утворення. Зокрема, тут існувала імперія Мономотапа, яка розпалася під натиском племен, що прийшли з середини континенту. За рівнем державного розвитку ця країна багато в чому є аналогом Римської імперії для європейських народів. Тому сучасні етноси Мозамбіку, Малаві, Зімбабве та півдня Замбії, на розвиток яких ця імперія мала дуже великий вплив, вже дозріли до творення національних держав (за рівнем етнічного розвитку їх можна порівняти з європейськими народами часів середньовіччя). Хоча громадянська війна в Мозамбіку завершилася лише в середині 90-х років, поштовхом для процесів національної сепарації там, очевидно, будуть зовнішні впливи, передусім сусідніх, етнічно найрозвиненіших країн півдня Африки - Південно-Африканської Республіки та Зімбабве. Зокрема, в ПАР проживає значна частина народу тсонга, який є основним етносом півдня Мозамбіку. На території проживання тсонга розташована столиця Мозамбіку, тому вплив цього народу на процеси в країні дуже великий. Під час процесу національної сепарації в ПАР, що активно відбувається вже тепер, дуже ймовірним є об'єднання територій тсонга обох країн. Та й раніше відчувався значний взаємний вплив Мозамбіку та ПАР, пов'язаний з політичними інтересами тсонга. Зокрема, цей вплив був відчутний під час громадянської війни в Мозамбіку. Інший поштовх до сепарації - консолідаційні процеси етносу шона, який є основним народом Зімбабве, а на території Мозамбіку має значний консолідаційний центр - місто Бейра. Крім того, етнічні суперечності, що були однією з причин громадянської війни, не розв'язано. Тому навіть незначний поштовх ззовні може спричинити новий етап сепараційних процесів етносів Мозамбіку, що, очевидно, призведе до виділення етнодержавних утворень його народів та об'єднання зі своїми етнічними територіями, які тепер входять до складу інших держав. Так, імовірно, виникнуть етнодержавні утворення Тсонга (етносу тсонга), Мозамбік (етносу макуа), Яо (етносу яо). До Малаві, очевидно, приєднаються етнічні території етносу малавi, до Шона (на території Зімбабве) - етносу шона, до Маконде (основна частина - на території сучасної Танзанії) - етносу маконде.
Межі.
Тсонга - сучасні провінції Мозамбіку Іньямбане, Газа і Мапуту та південно-східна частина провінції ПАР Трансвааль. Столиця - місто Мапуту (теперішня столиця Мозамбіку).
Мозамбік - сучасні провінції Мозамбіку Кабо-Дельгадо, Нампула, Замбезі та південно-східна частина провінції Ньяса. Ймовірна столиця - місто Нампула (оскільки розташоване майже в центрі території, заселеної етносом макуа, і нині є центром провінції).
Яо - сучасна провінція Мозамбіку Ньяса (без південно-східної частини); східна частина сучасних областей Танзанії Лінді та Мтвара і західна частина області Рувума. Найімовірніша столиця - місто Лішинґа.
До Малаві - провінція Тете, північні частини провінцій Софала та Маніка.
До Шона - південні частини провінцій Софала та Маніка включно з обома центрами.
До Маконде - північно-східна частина провінції Кабо-Дельгадо.
Мадагаскар
Національна острівна держава мальгаського народу. Її національний статус підкреслювала й назва цієї країни після здобуття незалежності - Мальгаська Республіка. Проте сучасна назва країни, ймовірно, залишиться, оскільки назва Мадагаскар історично закріпилася за островом і з цією назвою ототожнюється не тільки острів, а й країна.
Мальгаші в етнічному плані зовсім відрізняються від бантумовних народів південно-східної Африки. Їхню основу становлять давні переселенці з південно-східної Азії та давнє автохтонне (ймовірно, негроїдне) населення. Національні меншини країни - суахілі, французи, представники народів Індостану тощо. Вони порівняно з основним етносом малочисельні, не є корінними й не можуть активно впливати на ситуацію в країні. Швидше за все, до Мадагаскару відійдуть острів Європа та рифи в Мозамбіцькій протоці, які нині належать Франції. Поштовхом до цього стане посилення боротьби за незалежність одного з найбільших центрів французьких володінь в Індійському океані - острова Реюньйон. Полегшить це приєднання та обставина, що Мадагаскар сам був французькою колонією.
Межі.
Мадагаскар - сучасна територія країни; острів Європа та рифи Бассас-да-Індія, Жуан-ді-Нова. Столиця - місто Антананариву.
Маврикій
Держава на сході Індійського океану, яка складається з кількох островів та рифів. Найбільший острів - Маврикій, від якого й пішла назва держави. Абсолютну більшість населення країни становлять індомаврійці - переселенці з Індостану. Крім того, є багато змішаного франко-афро-мальгаського населення. Також збереглися креоли - нащадки перших переселенців французів. На Маврикії проживають ще китайці, араби. Отже, в країні формується специфічний етнос переселенців. Відносно невелика територія Маврикію і змішаність населення не дають підстав для того, щоб різні етноси країни могли претендувати на якийсь окремий етнічний розвиток, а навпаки, консолідує їх в один специфічний острівний етнос.
Сепарація окремих островів країни малоймовірна, оскільки структура їхнього населення приблизно відповідає структурі головного острова і всі острови сильно пов'язані між собою економічно.
Приєднання до Маврикію інших, розташованих недалеко від нього, островів, які належать Франції, також малоймовірне, бо їхній етнічний склад зовсім інший, а економіка розвивається самостійним шляхом. До того ж, острів Реюньйон сам став політичним та економічним центром французьких володінь в Індійському океані, і його населення активно виступає за незалежність.
Отже, територіальні межі держави Маврикій прогнозуються незмінними. Столиця - місто Порт-Луї.
Сейшельські острови
Острівна держава, розташована у східній, приафриканській, частині Індійського океану. До складу Сейшел входить близько тисячі островів, з яких обжито приблизно третину.
Цей архіпелаг до європейської колонізації був незаселеним, і саме французи першими почали його заселяти. Згодом розпочався ввіз рабів з Африки і Мадагаскару. Після захоплення Сейшел Англією остання почала заохочувати міграцію робітників з Індії. Пізніше тут з'явилися й самі англійці. Власне ці міграційні потоки й склали основу сучасного населення архіпелагу.
На сучасному етапі йде активний процес консолідації усіх етносів Сейшел. Цьому сприяє розмовна мова архіпелагу - т. зв. "кріо" (суміш французької, англійської, суахілі та малагасійської мов), яка все більше витісняє англійську - офіційну мову країни.
Хоча весь архіпелаг займає велику територію (в океані), проте сепарація окремих островів чи груп островів малоймовірна, оскільки вони тісно пов'язані етнічно та економічно, а спільне їх існування надає архіпелагу ще й політичної ваги.
Отже, територіальні межі Сейшельських Островів прогнозуються незмінними. Столиця - місто Вікторія.
Комори
Острівна держава, розташована між островом Мадагаскар та узбережжям Африканського континенту. Майже все населення островів - одна з гілок етносу суахілі. Проте ця гілка розвивалася самостійно, тож можна вважати, що на Коморських островах сформувалася окрема етнічна спільнота. Цей чинник та наявність незалежної держави робить малоймовірним варіант приєднання островів до прогнозованого етнополітичного утворення етносу суахілі на території сучасних Кенії і Танзанії.
Острів Майотта, що географічно належить до Коморських островів і навіть певний час входив до складу держави Комори, навряд чи може приєднатися до неї знову. Після військового перевороту цей острів захопила група військових найманців, які жодним чином не представляли населення ні цього острова, ні сусідніх островів, а тільки грабували місцевих мешканців. Влада Коморів не змогла з ними впоратися, тому острів було повернуто під управління Франції. З огляду на історичну конкуренцію між островами Гранд-Комор і Майотта можна прогнозувати незалежність Майотти.
Межі.
Комори - територія сучасної держави Комори. Столиця - місто Мороні.
Майотта - острови Майотта, Дзаудзи, Глорьоз. Столиця - місто Дзаудзи.
Реюньйон
Найбільша французька колонія в Індійському океані. До відкриття європейцями острів був незаселеним, що й стало основною причиною небажання Франції надати колонії незалежність, коли в 1978 р. таку вимогу висунув "Комітет визволення". Більша частина реюньйонців розмовляє французькою, більшість з них - креоли (нащадки перших переселенців з Франції), решта - нащадки рабів з Африки, робітників з Індії та франкомовне населення змішаного походження.
Починаючи з 1946 р. ведеться активний політичний рух за незалежність Реюньйона. Незважаючи на опір Франції, з часом колонія таки здобуде незалежність.
Межі.
Сучасна французька колонія Реюньйон, включаючи острів Тромлен. Столиця - місто Сен-Дені.
Прогноз щодо решти французьких колоній в Індійському океані:
острови Європа, Жуан-ді-Нова та Бассас-да-Індія, швидше за все, відійдуть до Мадагаскару, оскільки розташовані біля цього острова й пов'язані з ним;
французька південна полярна морська область, яка включає острови Крозе, Кергелен, Сен-Поль та Амстердам, залишиться у складі Франції через те, що ці острови не мають постійного населення.
Танзанія
Крім прибережних суахілі, які фактично є домінуючим етносом у Танзанії, в доколоніальний період власні держави мали етноси: ньямвезі, хехе, шамбала, хайя, джагга. Очевидно, ці етноси, особливо найчисленніший з них - ньямезі, стануть рушійними силами процесів сепарації танзанійських народів. Значні суперечності між суахілі та іншими народами були й після проголошення незалежності Танзанії. Проте політичний досвід суахілі, їхній контроль над зовнішніми стосунками країни, великий вплив у цілому регіоні Східної Африки (мова суахілі там поряд з арабською є мовою міжнаціонального спілкування) та політична й економічна відсталість центральних і південних районів країни стабілізували ситуацію. Вплив суахілі ще більше посилився після приєднання Занзібару. Хоча в теперішній період Танзанія є досить стабільною країною, становлення етнополітичної зрілості її народів, загальноафриканські етнополітичні процеси та активна боротьба за самовизначення етносів в сусідніх країнах, насамперед у Конго-Кіншасі та Кенії, призведуть до того, що суахілі, які за чисельністю значно поступаються кільком іншим танзанійським народам, не зможуть контролювати країну й утримувати етноси від сепараційних процесів. Ці процеси мають шанси відбутися мирно, внаслідок чого, найімовірніше, виникнуть етнополітичні утворення всіх достатньо зрілих етносів, що мають розвинену соціальну структуру та політичний досвід.
Отже, прогнозується виникнення таких етнодержавних утворень: Суахілі (конфедеративне етнодержавне утворення народу суахілі та кількох близьких до нього народів, що проживають на території сучасної Кенії), Ньямвезі (країна етносу ньямвезі), Сукума (країна етносу сукума), Ньятуру (країна етносів ньятуру і близького до них, але значно меншого за чисельністю ірамба), Хайя (країна етносів хайя і зінза), Баха (країна етносу баха), Руква (країна близьких малоструктурованих народів групи східні банту, що проживають між озерами Танганьїка, Руква та Ньяса), Хехе (країна хехе та близьких до них бена та погоро), Шамбала (країна етносів шамбала, зігу та паре, територія яких була центром давньої держави Шамбала), Масая (країна масаїв), Гананг (країна етносу мбунгве та консолідованих навколо нього менших народів різного походження), Джагга (країна етносу джагга), Морогоро (країна близьких етносів зарамо та сагара), Гого (держава етносу гого), Маконде (країна етносу маконде), Ангона (країна етносу ангона). Крім того, до своїх етнодержавних утворень, очевидно, відійдуть території, населені гуту (до країни Гуту, основою якої є сучасне Бурунді), кереве, квайя та курія (до країни Ньянза) та яо (до країни Яо, більша частина якої прогнозується на сучасній території Мозамбіку).
Межі.
Суахілі - північне узбережжя Танзанії з островами Занзібар і Пемба. Прибережна провінція Кенії. Столиця - місто Дар-ес-Салам. Від середньовіччя аж до європейської колонізації на цій території були міста-держави народу суахілі. Тому, враховуючи їх власний історичний досвід і особливості культури суахілі, можна прогнозувати, що це етнополітичне утворення, найімовірніше, матиме конфедеративний устрій.
Ньямвезі - область Табора, західна частина області Шиньянга, південно-західна частина області Сінгіда, північно-східна частина області Мбея, східна частина області Руква, південно-східна частина області Кігома. Столиця - місто Табора.
Сукума - область Мванза та східна частина області Шиньянга. Столиця - місто Мванза.
Ньятуру - північна та центральна частина області Сінгіда. Столиця - місто Сінгіда.
Хайя - область Західна Озерна. Столиця - місто Букоба.
Баха - область Кігома (крім її північного сходу). Столиця - місто Кігома.
Руква - області Руква (крім східної частини), Мбея (крім північної та східної частин), південно-східна частина області Ірінга та західна частина області Рувума. Столиця - місто Мбея.
Хехе - область Ірінга (крім південно-східної частини біля озера Ньяса), східна частина області Мбея, південна частина області Морогоро, невелика північно-східна частина області Мтвара. Столиця - місто Ірінга.
Шамбала - південна частина області Моші та західна частина області Танга. Ймовірна столиця - місто Гонджа.
Масая - більша частина області Аруша (крім міста Аруша та району навколо нього та її південно-східної частини), південна частина кенійської провінції Накуру. Ймовірна столиця - місто Магаді (на території сучасної Кенії).
Гананг - південно-східна частина області Аруша і північні частини областей Додома та Сінгіда. Ймовірна столиця - місто Макуюні.
Джагга - район міста Аруша та північна частина області Моші з її адміністративним центром. Столиця - місто Аруша.
Морогоро - північна частина області Морогоро та південно-західна частина Прибережної області. Столиця - місто Морогоро.
Гого - південні частини областей Додома та Сінгіда. Столиця - місто Додома.
Маконде - східна частина області Мтвара та північно-східна частина провінції Мозамбіку Кабо-Дельгадо. Столиця - місто Мтвара.
Ангона - центральна частина області Рувума. Столиця - місто Сонгеа.
До Гуту - північно-східна частина області Кігома з центром у місті Кібондо.
До Ньянза - область Мара.
До Яо - західна частина області Мтвара та східна частина області Рувума.
|