Предметний коментар
Північна Африка
Марокко
Арабська держава, яка утворилася на місці давньої берберської культури. На відміну від сусідніх арабських держав Тунісу, Алжиру, Лівії, в Марокко берберський чинник завжди був дуже вагомим. Більшість берберів були витіснені в гори Атлас чи в пустельні райони Марокко. Вони завжди жили окремо від арабів, а на межах проживання цих етносів часто розгорялися конфлікти. І в наш час продовжується конфлікт цих двох етносів, головна причина якого - боротьба за територію. Берберів і далі намагаються витісняти в малодоступні райони, особливо з південних районів узбережжя Атлантичного океану, проте вони активно цьому протидіють. Найімовірніше, ця боротьба закінчиться тим, що марокканські бербери таки виборють самостійність. Цьому сприяє багато чинників, зокрема:
- бербери переважають у малодоступних гірських районах, які є їхнім надійним бастіоном;
- на півдні Марокко досить активно йде процес десиміляції берберів, росте їхня національна свідомість, відбувається повернення до своєї культури;
- у країні зростає нестабільність внаслідок поразки Марокко у війні в Західній Сахарі, що її марокканська влада намагалася анексувати;
- посилення напруження берберо-арабських стосунків на всіх рівнях не лише в Марокко, а й у сусідніх країнах.
Отже, прогнозується виділення берберського етнополітичного утворення Атлас на півдні та в гірських районах Марокко.
Крім атласького, на території Марокко є ще присередземноморський осередок компактного проживання берберів. Проте сепарація берберів на цій території малоймовірна, тому що на узбережжі бербери оточені арабським населенням, яке повністю контролює цей регіон.
Іспанські анклави Сеута і Мелілья, розташовані на марокканській території, найвірогідніше, буде приєднано до Марокко.
Межі.
Атлас (берберська держава) - провінції Агадір, Варзазат, Ксар-ес-Ксук, Бені-Меллаль, Хурібга; південні частини провінцій Мекнес, Фес і Таза. Столиця - місто Агадір.
Марокко - решта провінцій сучасного Марокко та дві теперішні іспанські території на марокканській землі: Сеута та Мелілья. Столиця - місто Рабат.
Алжир
Тепер Алжир - одна з найнестабільніших держав світу, де вже декілька десятиліть ведеться справжня громадянська війна між ісламськими фундаменталістами та владою. Ця нестабільність дає змогу неарабським етносам претендувати на самостійність. На це реально можуть сподіватися туареги - давнє берберське населення. Вони проживають в пустельних районах трьох теперішніх країн - Алжиру, Малі та Нігеру. Для власної державності вони мають усі підстави. Це підтверджується такими чинниками:
- туареги становлять етнічну більшість в пустельній частині Алжиру, яка є їхнім природним середовищем проживання;
- нестабільність в Алжирі загострюється;
- туареги прагнуть створити власну державу на всіх своїх етнічних територіях; це прагнення виявилося особливо сильно під час повстання туарегів у Малі та Нігері;
- етнодержавна сепарація берберів у Марокко створить можливість зовнішнього сприяння боротьбі туарегів;
- посилення Мавританії в боротьбі з Марокко у Західній Сахарі підсилить її претензії на північно-західну частину Малі, що прискорить розпад цієї країни;
- розпад Нігеру прискорюється процесами національної сепарації в Нігерії, де хауса приєднають свої етнічні території в Нігері.
Межі.
Туарег (держава туарегів) - майже вся алжирська вілая (область) Таманрассет (без Айн-Салаха та прилеглої частини), південна частина вілаї Уаргла, невелика частина на південному сході вілаї Адрар; більші частини нігерських департаментів Агадес, Тахва, Зіндер включно з центрами, невелика частина департаменту Мараді, північна частина департаменту Діффа з консолідуючим центром Агадем; східна частина малійської області Гао з центром, північно-східна частина області Мопті, невеликі частини на сході області Томбукту. Столиця - місто Таманрассет.
Алжир - решта сучасного Алжиру зі столицею в місті Алжир.
Туніс
Невелика арабська держава у Північній Африці, яка розташована на місці давньої держави Карфаген. Ця історична спадщина суттєво вплинула на становлення Тунісу. Арабські племена, які прийшли в Північну Африку й асимілювали місцеве населення, створили декілька держав, які територіально відповідають давнім державам цього регіону, - Єгипет, Лівію, Марокко. Власне Туніс став наступником Карфагену, тим самим відособивши себе від решти арабського світу.
В наш час тунісці - сформована повноцінна нація, яка увібрала культурну спадщину всіх етносів, що проживали на цій території.
Отже, Туніс, як однонаціональна держава, залишиться в теперішніх межах зі столицею в місті Туніс.
Лівія
Держава, що має одну з найоригінальніших у світі політичних систем. Тут випробовується нова форма суспільно-політичного устрою - Джаммахарія (арабський комунізм). Незважаючи на відкрите протистояння зі США та не зовсім дружні стосунки з рештою арабського світу, Лівія є однією з найстабільніших держав Африки. Цьому сприяють не лише великі нафтові родовища, а й однонаціональність країни. Адже після приходу в Лівію арабів вона більше не зазнавала значних етнічних змін. Ні значна ізольованість країни, ні внутрішні політичні експерименти не перешкоджають Лівії претендувати на роль лідера в Північній Африці. Вже кілька десятиліть країна активно підтримує сепарацію північної частини сусіднього Чаду.
Обставиною, яка може вплинути на межі сучасної Лівії, є історичний поділ країни на два регіони - Тріполітанію та Кірінаїку. Недаремно протягом певного часу Лівія мала дві столиці: Тріполі та Бенгазі - центри цих двох регіонів. Проте поділ Лівії був би реальним декілька десятиліть назад. Тепер навіть можливий політичний хаос після закінчення правління існуючого режиму навряд чи зможе призвести до розпаду країни, оскільки Джаммахарія з'єднала всіх лівійців в одне етнічне ціле.
Отже, Лівія, як однонаціональна держава, залишиться у теперішніх межах зі столицею в місті Тріполі.
Єгипет
Одна з найдавніших держав на планеті, яка зробила дуже великий внесок в історію та культуру людства. Особливістю Єгипту з давніх часів було те, що в житті людей цієї країни надзвичайно велику роль відігравала річка Ніл. На берегах цієї річки таведених від неї каналах досі проживає переважна більшість населення країни. Ніл-ріка несе життя цій країні, а людська колективна праця покоління за поколінням творила Єгипет. У цій країні здавна залежність від колективної праці проявлялася з особливою силою, оскільки створення і підтримка єдиної ірригаційної системи в дельті Нілу вимагало й вимагає об'єднання зусиль усіх єгиптян. Ця обставина завжди згуртовувала їх у єдину спільноту, незалежно від того, хто був господарем Єгипту. Завоювання країни арабами не змінило цієї особливості єгипетської психології. З часом араби, які осіли в Єгипті, перейняли всі канони життя цієї землі. Тому єгипетські араби, асимілювавши місцеве населення і перейнявши багато його етнічних особливостей, одразу відчули свою етнічну відмінність від решти арабського світу. Вони вже не були просто арабами, вони стали єгиптянами. У наш час єгиптянам притаманне дуже сильне почуття національної гідності й патріотизму незалежно від їхнього соціального статусу. Незважаючи на те, що більшість населення Єгипту сповідує іслам, у країні існує досить потужна християнська община - копти, яка, проте, не виступає як окрема етнорелігійна спільнота. Навпаки, копти значною мірою стали стрижнем етнічної ідентичності всіх єгиптян. На майбутнє можна прогнозувати зростання ваги коптів у житті Єгипту. В умовах посилення в Середземномор'ї ролі Європи та європейських цінностей саме коптська церква може стати консолідаційним центром єгиптян у ХХІ столітті. Тому якась сепарація коптів малоймовірна.
Інші зміни територіальних меж Єгипту також малоймовірні, оскільки кордон з Ізраїлем вже сталий і навряд чи це питання буде порушуватися. Щодо національних меншин, то на півдні Єгипту проживає невелика кількість представників етносів беджа та нубійців, для яких прогнозується виникнення окремих етнополітичних утворень у сучасному Судані. Проте приєднання до них єгипетських територій малоймовірне через нечисленність єгипетських нубійців і беджа, а також відсутність значних проявів нестабільності в Єгипті.
Отже, Єгипет, як держава єдиного етносу, залишиться в теперішніх межах зі столицею в місті Каїр.
Мавританія, Західна Сахара
Мавританія - країна арабізованих берберів (маврів), яка охоплює не всі свої етнічні землі. Історично Мавританія займала територію більшої частини Північної Африки. Проте з приходом арабів більшість берберів було витіснено в гірські та пустельні райони. На територію сучасної Мавританії (вже після здобуття нею незалежності) наполегливі претензії висловлювала влада Марокко. До цього часу вона не хоче визнати Мавританію незалежною державою, оскільки Марокко претендує на всю спадщину середньовічної Мавританії включно з назвою і територією. Проте маври встояли і зберегли свою державність, а з часом почали активно боротися проти марокканського загарбання Західної Сахари, ще однієї країни арабізованих берберів. Бербери Західної Сахари історично входили в зону впливу Мавританії, тому необхідно розглянути можливість об'єднання двох берберських держав.
Чинники за цей варіант: етнічна ідентичність населення Західної Сахари і Мавританії; малочисельність населення Західної Сахари.
Чинники проти цього варіанта: наявність досвіду боротьби та власної військово-політичної еліти; підтримка Лівії; значні сировинні ресурси, якими прагне розпоряджатися місцева еліта.
Тепер більшу частину Західної Сахари окуповують марокканські війська, яким протистоять військові загони фронту ПОЛІСАРІО. Внаслідок піднесення берберського руху в Північній Африці та впливу світової спільноти можна прогнозувати, що марокканські війська змушені будуть залишити цю територію. Якщо в цьому процесі будуть відкрито брати участь мавританські війська, то Західну Сахару може бути швидко приєднано до Мавританії. Проте якщо допомога буде непрямою, то Західна Сахара стане незалежною, але дещо пізніше. Оскільки тепер спостерігаємо саме непряму допомогу Мавританії в боротьбі проти Марокко, а також зважаючи на вагомість чинників проти приєднання, прогнозується незалежність Західної Сахари.
Окрім Західної Сахари, маври компактно проживають у пустельних районах сусіднього Малі. Тому під час сепараційних процесів у Малі ці території, ймовірно, буде приєднано (відповідно до варіанта Б для територій типу 1) до Мавританії.
Межі.
Мавританія - сучасна Мавританія та заселена маврами західна частина малійської області Гао. Столиця - місто Нуакшот.
Західна Сахара - колишня іспанська колонія Західна Сахара. Столиця - місто Ель-Аюн.
Нігер
Багатонаціональна, штучно утворена країна. Різні етноси цієї країни завжди висували прагнення до самостійності, проте сформована ще за колоніальних часів державна еліта протистояла їм. Можна прогнозувати, що це протистояння буде подолано і Нігер все-таки розділиться. Це відбудеться внаслідок дії таких чинників:
- вплив загальносвітового та загальноафриканського процесу розпаду багатонаціональних держав і утворення на їх місці національних;
- нестабільність у сусідніх Нігерії та Чаді, деякі народи яких мають етнічні території і в Нігері;
- поєднання в країні етносів, зовсім різних за культурою, ментальністю, мовами та способом життя; Нігер, так само як Малі, Чад і Судан, розташований на межі пустельної (північної) та саванної (центральної) зон Африки, які різко відмінні між собою за основними географічними й етнічними характеристиками;
- більшість етносів Нігеру неодноразово заявляли про можливість і бажаність відокремлення;
- всі етноси країни займають свої етнічні території і загалом не змішалися між собою.
Отже, прогнозується розділення Нігеру на частини. Південна частина, населена хауса, внаслідок інтенсивних процесів національної сепарації в Нігерії приєднається до держави хауса зі столицею Кано. Водночас, південно-східна частина, населена канурі, приєднається до своєї етнічної держави зі столицею Майдугурі. Населені сонгаї і, частково, фульбе провінції Досо та Ніамей залишаться за Нігером, який стане етнічною державою народу сонгаї. Північно-західна частина відійде до держави туарегів (див. Алжир). Північно-східна частина, населена тубу, приєднається до держави тубу та арабів (Тедда) зі столицею Ларджо, виникнення якої прогнозується на півночі Чаду. (Чад вже є одним з джерел нестабільності - його північна частина фактично не контролюється владою в Нджамені.)
Межі.
Нігер - департаменти сучасного Нігеру Досо та Ніамей. Столиця - місто Ніамей.
До Туарегу - більші частини департаментів Агадес, Тахва, Зіндер включно з центрами, невелика частина департаменту Мараді, північна частина департаменту Діффа з консолідуючим центром Агадем.
До Хауса - південні частини департаментів Мараді, Тахва та Зіндер.
До Борну - південна частина департаменту Діффа та східна частина департаменту Зіндер.
До Тедда - східна частина департаменту Агадес.
Чад
Існуючі суперечності між північчю, населеною туба й арабами, та півднем, населеним народом багірмі, очевидно, призведуть до розділення Чаду на дві держави: північна (Тедда) зі столицею в Ларджо та південна (Багірмі) зі столицею в Нджамена.
Тедда включить території, заселені переважно туба, арабами, канурі, маба та іншими невеликими народами, які не мають тісних зв'язків з народом багірмі.
У Багірмі залишаться, крім власне багірмі, частина хауса та невеликих народів, географічним середовищем проживання яких є савана.
На велику ймовірність такого розділу вказує хоча б те, що північ Чаду, за підтримки Лівії, фактично вже самоврядна. Політичні та етнічні суперечності, що призвели до громадянської війни в країні, залишилися, але сьогодні ця війна в неактивній стадії. З усеафриканським поширенням етносепараційних процесів етнічні суперечності ще більше загостяться, хоча й натепер етноси Чаду вже готові до розділення. Більше того, тубу здатні приєднати до своєї держави свої етнічні території у сусідньому Нігері.
Межі.
Тедда (держава етносу туба та інших народів півночі Чаду) - сучасні департаменти Чаду Боркоу-Еннеді-Тібесті, Канем, Бата, Білтіне, Лак, Ваддаї. Столиця - місто Ларжо.
Багірмі (держава етносу багірмі та інших народів південного Чаду) - решта департаментів сучасного Чаду. Столиця - місто Нджамена.
Малі
Ця держава після здобуття незалежності взяла для себе назву давньої країни Малі, хоча вона розташована на зовсім інших землях і має інший етнічний склад населення (в середньовічній державі Малі домінуючим етносом був народ малінке, тепер домінує народ бамбара).
Теперішню Малі роздирають боротьба різних етносів, економічна та політична нестабільність. Тому країна навряд чи збережеться в сучасних межах, а швидше за все, розпадеться на такі частини:
- до держави Туарег відійдуть етнічні території туарегів в пустельній частині Малі;
- пустельні райони, заселені маврами, відійдуть до Мавританії;
- сонгаї та, частково, фульбе утворять державу Сонгаї. Фульбе, що є одним із основних етносів Гвінеї та Сенегалу, на території цих держав конфліктують з народами групи манде, до якої належать і бамбара. Тому, не маючи основи для створення власної держави в Малі, швидше за все, приєднаються до сонгаї, а не до бамбара;
- території, заселені народами групи гур, близькими до мосі, національною державою яких є Буркіна-Фасо, під час розділення Малі, найімовірніше, відійдуть до Буркіна-Фасо;
- решта території Малі зі столицею в Бамако залишиться державою народу бамбара та близьких до них малінке. Найвірогідніше, назва Малі залишиться, що певним чином стабілізує населену малінке частину країни, перешкоджаючи приєднанню їх до держави малінке, формування якої прогнозується на території сучасної Гвінеї. Ймовірність цього збільшується тим, що малінке займають впливові позиції і в теперішньому Малі.
Такі зміни можуть відбутися лише за умови значної нестабілізації. Ця нестабільність в Малі може бути особливо великою, оскільки ця країна лежить на межі північної (арабсько-берберські народи) та гвінейської (західно-суданські народи) частин Африки. В обох цих частинах прогнозуються активні джерела нестабільності: боротьба берберських народів на півночі і ріст національної зрілості народів Гвінейської затоки, які в середньовіччі мали свої держави. Позаяк Малі нині населяють багато неспоріднених етносів, нестабільність у цій країні буде сильнішою, ніж у Нігері та Чаді, які також лежать на цій межі. Найімовірніше, перші поштовхи йтимуть від Туарегу та Мавританії, для яких прогнозується національний підйом. На цей час бамбара й інші домінуючі народи країн Гвінейської затоки, очевидно, будуть в стані переорієнтації та пошуку шляхів національного розвитку, тому не зможуть вчинити достатнього спротиву цим процесам. Більше того, ці процеси можуть стати поштовхом для посилення країн Гвінейської затоки з одним переважаючим етносом. Вони послаблюватимуть штучно створені колишніми колонізаторами багатонаціональні держави і разом з процесами національної сепарації, що вже почалися в Нігерії, призведуть до корінних змін на карті Західної Африки.
Межі.
Сонгаї - південна частина області Гао з центром в Томбукту і північно-західна частина області Мопті включно з містом Мопті. Столиця - місто Мопті.
Малі - області Кайєс, Бамако, Томіньян та західна частина області Сікасо. Столиця - місто Бамако.
До Туарегу - східна частина області Гао з центром, північно-східна частина області Мопті.
До Мавританії - північно-західна частина області Гао.
До Буркіно-Фасо - південно-східні частини областей Мопті, Сегу та східна частина області Сікасо з центром.
Буркіна-Фасо
Держава, що створена переважно за етнічним принципом, є державою народу мосі та близьких до нього народами групи гур, які не мають достатньої етнічної структури та державного досвіду. Тому розділення держави не передбачається. Більше того, ймовірним є приєднання частини території Гани, населеної мосі, та населених народами гур частин Малі та Кот д'Івуару. Оскільки сьогодні Буркіна-Фасо - одна з найбідніших країн Африки, вона має великий потенціал розвитку і, відповідно до періодичності підйомів-спадів, очікується її підняття протягом кількох десятків років. Національні держави мають добру основу для піднесення, оскільки в них не очікуються значні процеси сепарації недержавних народів.
Отже, найімовірніше, територіальних від'єднань від Буркіна-Фасо не буде. Країна, швидше за все, стане центром консолідації усіх етносів групи гур, які тепер проживають у сусідніх з нею державах. Основним консолідаційним центром, очевидно, стане етнос мосі. Проте етноси групи гур Того і Беніна розвиваються своїм власним шляхом (див. Того). Отже, прогнозується приєднання до Буркіна-Фасо етнічних територій етносів групи гур з Малі, Кот д'Івуара та Гани.
Межі.
Буркіна-Фасо - територія сучасної Буркіна-Фасо; з Малі: південно-східні частини областей Мопті, Сегу та східна частина області Сікасо з центром; з Кот д'Івуару: округи Бондуку, Катіола, Корхого, Бундіалі та Феркеседусу; з Гани: область Болгатанга та північна частина області Тамале включно з центром. Столиця - місто Уагадугу (теперішня столиця Буркіна-Фасо).
|