Жук П., Мазур Н., Соломонюк Р., Турчак Р.
Методичний коментар Предметний коментар
Східна Африка Європа
Азія
Африка
Австралія та Океанія
Північна Америка
Південна Америка
Карти
Скачати
Контакти
Предметний коментар
Східна Африка
Уганда
У середньовіччі до приходу європейців на території Уганди було чотири незалежних королівства, сформовані на етнічній основі найрозвиненішими народами: ганда, ньоро, ньянколе, торо. Інші етноси, перебуваючи на родоплемінному рівні, хоча й не мали формально власних держав, проте фактично були незалежними. Після здобуття Угандою незалежності серйозною альтернативою створенню єдиної централізованої держави було формування на її території конфедеративної держави з широкою автономією для кожного з етносів. Звичайно, це суперечило інтересам колоніальних держав та й вносило дисонанс у стандартну схему створення постколоніальних держав у Африці, переважна більшість народів якої, на відміну від народів Уганди, була ще не готова до такого варіанта державотворення. Проте готовність народів Уганди до самоврядування було враховано при адміністративному поділі: майже всі провінції країни сформовані за етнічним принципом. Відтак кількадесятирічний досвід самоврядування на рівні провінцій є цілком достатнім для усвідомлення народами необхідності створення власних етнічних держав.Те, що адміністративний поділ Уганди відповідає етнічним територіям її народів, зменшує ймовірність етнічних конфліктів. Тому можна прогнозувати мирне й достатньо цивілізоване розділення країни на етнодержавні утворення її народів. Багаторічні громадянські війни в Конго (колишньому Заїрі) та Судані, в основі яких лежать етнічні суперечності, відбуваються не без впливу сусідньої з ними Уганди. Причому Уганда допомагає етнічним меншинам, які захищають свої права на суверенітет. Це сприяє самовизначенню етносів Уганди та втягує її у процеси формування етнічних держав на африканському континенті. Очевидно, ці процеси не зможуть обійти й саму Уганду, етноси якої на той час будуть готові до власної державності. Тому, на території Уганди прогнозується виникнення дев'яти етнодержавних утворень: Буганда (країна етносу ганда, доколоніальна назва країни на березі озера Вікторія), Буньоро (країна етносу ньоро), Анколе (країна етносу ньянколе), Торо (країна етносу торо), Карамоджа (країна етносу карамоджа), Ачолі (країна етносу ачолі), Ланго (країна етносу ланго), Тесо (країна етносу тесо), Бусога (країна етносу сога). Крім того, провінції, переважно заселені народами мору-маді, нанді, гішу, луо і лух'я, тутсі, найімовірніше, увійдуть до складу етнодержавних утворень, що виходять за межі сучасної Уганди.
Межі.
Буганда - провінції Західна Менго, Східна Менго, Масака, Мобенде. Столиця - місто Кампала.
Буньоро - провінція Буньоро. Столиця - місто Хойма.
Анколе - провінція Анколе. Столиця - місто Мбарара.
Торо - провінція Торо. Столиця - місто Форт-Портал.
Карамоджа - провінція Карамоджа. Столиця - місто Морото.
Ачолі - провінція Ачолі. Столиця - місто Гулу.
Ланго - провінція Ланго. Столиця - місто Ліра.
Тесо - провінції Тесо і Мбале. Столиця - місто Сороті.
Бусога - провінція Бусога. Столиця - місто Джинджа.
До Мору - провінції Маді та Західний Ніл. Столиця - місто Аруа. Хоча південна частина провінції Західний Ніл, центром якої є Аруа, населена малочисельним етносом кумам, який за мовою та походженням суттєво відрізняється від мору-маді, проте виокремлення його в етнодержавне утворення малоймовірне. Адже більшість мору-маді живуть на території теперішніх Судану та Конго-Кіншаси, де беруть участь у військових діях. Наслідком цих дій, очевидно, стане об'єднання територій, заселених мору-маді, і виникнення етнодержавного утворення Мору. За таких умов малочисельний народ кумам, що не має навіть власної адміністративної одиниці, не зможе протистояти прагненню достатньо сильних мору-маді повністю контролювати провінцію Західний Ніл.
До Нанді-Сук - провінція Карчорва, заселена переважно етносом нанді.
До Ньянза - провінція Букеді, заселена народами гішу, луо та лух'я, які на території сучасної Кенії спільно активно борються проти центральної кенійської влади.
До Тутсі - провінція Кабале.
Кенія
Кенія розташована на межі розселення кушитських, нілотських і банту народів. Крім того, різні її частини суттєво відрізняються між собою за природними умовами - це також підтверджує, що Кенія є штучним утворенням. Між центральним, західним і прибережним регіонами країни існують значні суперечності, які мають чітко виражену етнічну основу. У кожному з регіонів є великі консолідаційні центри (Найробі, Кісуму, Момбаса). У доколоніальний період етноси теперішньої Кенії не тільки не були в складі однієї держави, але й належали до зовсім різних культур і зон впливу. Так, у західній частині було королівство Ванґа, на узбережжі - міста-держави народу суахілі, в центрі - племена кікуйю, камба і масаї, які перебували на родоплемінному рівні розвитку, на півночі - кушитські народи входили до складу своїх державних утворень. Після проголошення незалежності народи Кенії утримуються в одній державі лише завдяки сильній централізованій владі, яка політично, а час від часу й збройно придушує етнічні виступи на окраїнах. Очевидно, з розвитком процесів становлення етнічних держав у Центральній Африці подальше існування такого становища в Кенії стане неможливим і призведе до виникнення незалежних етнодержавних утворень, до яких народи готові вже тепер. Тому прогнозуємо виникнення етнодержавних утворень: Ньянза (країна західних народів луо, лух'я), Кенія (країна центральних народів кікуйя та камба), Нанді-Сук (країна близьких етносів нанді та сук), Туркан (країна етносу туркана). Заселена переважно суахілі та близькими до них народами групи східні банту, що перебувають під їхнім впливом, Прибережна провінція, очевидно, увійде до складу конфедеративного етнодержавного утворення Суахілі, основна частина якого розташована на території сучасної Танзанії. Північні території, заселені кушитськими народами сомалі та галла, очевидно, приєднаються до своїх етнополітичних утворень (Сомалі та Галла в сучасній Ефіопії). Південно-західна частина Кенії, заселена етносом масаї, найімовірніше, увійде до державного утворення масаїв.Межі.
Ньянза - провінції Кісуму та Какамега, частина провінції Накуру навколо міста Кітале, угандійська провінція Букеді, танзанійська область Мара. Столиця - місто Кісуму. Виникнення окремих етнодержавних утворень луо, лух'я і гішу малоймовірне у зв'язку з некомпактністю територій проживання окремих етносів, спільністю їхньої боротьби проти центральної влади, а також існуванням у доколоніальні часи єдиного державного утворення.
Кенія - східна частина провінції Накуру навколо її адміністративного центру - міста Накуру, столичний округ Найробі, провінція Ньєрі, південь Східної провінції. Столиця - місто Найробі.
Нанді-Сук - центральна та західна частина провінції Накуру та провінція Карчорва сучасної Уганди. Ймовірна столиця - місто Елдорег.
Туркан - північна частина провінції Накуру. Ймовірна столиця - місто Лодвар.
До конфедерації Суахілі - Прибережна провінція.
До Сомалі - Північно-Східна провінція.
До Галла - північ Східної провінції.
До Масая - південна частина провінції Накуру.
На рис. 7 зображено прогнозовану етнополітичну карту сучасних Уганди, Кенії і Танзанії.
Сомалі
На сьогодні це одна з небагатьох національних держав на африканському континенті. Значна частина етнічної території народу сомалі розташована за межами держави Сомалі - в Ефіопії та Кенії. Як наслідок, одне з найбільших прагнень сомалійців - приєднати ці території. Задля реалізації цього прагнення сомалійці не зупинялися й перед застосуванням зброї. Але головне, що активно прагнуть до об'єднання з Сомалі й сомалійці Ефіопії та Кенії. У Кенії перед проголошенням незалежності велася активна боротьба за приєднання до Сомалі, яка не припинилася й тепер. А в Ефіопії вже більша частина етнічних територій сомалійців завдяки активній боротьбі місцевого населення та збройній підтримці Сомалі фактично контролюється сомалійцями. Війна між Сомалі та Ефіопією, під час якої сомалійці захопили майже всі свої етнічні землі в Ефіопії, завершилася внутрішнім конфліктом у Сомалі, спровокованим, очевидно, за активної участі чужоземних спецслужб, передусім колишнього СРСР. Громадянська війна, що стала наслідком цього конфлікту, призвела до величезної розрухи й голоду в країні. Проте нині країна перебуває в стадії відносно стабільного розвитку й, очевидно, досить швидко загоїть рани громадянської війни.Сомалійці - давній кушитський народ зі значним досвідом державності й високим рівнем національної свідомості. З урахуванням активних сепараційних процесів у багатонаціональних Ефіопії та Кенії прогнозується, що Сомалі зможе об'єднати практично всю етнічну територію сомалійського народу.
Межі.
Сомалі - територія сучасної держави Сомалі, північно-східна частина ефіопських провінцій Харер, Бале, Сідамо та Північно-Східна провінція Кенії. Столиця - місто Могадішо (теперішня столиця Сомалі).
Джібутті
Колишня французька колонія, яка перед здобуттям незалежності мала назву "Французька територія афарів та ісса". Племена афарів та ісса, що становлять основне населення країни, займають абсолютно різні соціально-економічні ніші, тому конкуренція між ними існує переважно на політичному рівні. Проте у зв'язку з невеликою чисельністю, недостатньою структурованістю, а також тому, що ситуація в країні значно краща, ніж у сусідніх Ефіопії та Еритреї, де також проживають ці народи, їх сепарація в Джібуті найближчим часом не дуже ймовірна. Отже, територіальні зміни у цій країні не прогнозуються.Ефіопія
Одна з небагатьох африканських держав, що залишалася незалежною і після колоніального переділу Африки. Проте весь час вона була багатонаціональним утворенням, яке існувало завдяки королівській централізованій владі, що враховувала традиційний патріархальний устрій народів. З подальшим етнічним і політичним розвитком народів такий устрій перестав бути прийнятним. Виявом цього стало падіння монархії, що усунуло консолідаційну основу народів Ефіопії. Суперечності, які вийшли на поверхню, призвели до громадянської війни, одним з наслідків якої було здобуття незалежності колишньою ефіопською провінцією Еритреєю, населення якої закріпило незалежний статус на референдумі. Проте конфлікт усередині Ефіопії цим не вичерпався. Інші народи, передусім тідграї, також прагнуть створити незалежну державу, і це проявляється у збройній боротьбі. Нестабільність зросла й унаслідок війни з Сомалі, коли сомалійські війська зайняли більшу частину області Харер, у якій проживає етнос сомалі. Тепер громадянська війна спалахує періодично і загострюється через підтримку Еритреєю сепараційних процесів. З іншого боку, великим джерелом політичної та етнічної нестабільності на кордонах Ефіопії є збройний конфлікт у Судані між мусульманською півночею та християнським півднем і зростання у тамтешніх південних народів відчуття своєї національної самобутності. Усі ці чинники, а також катастрофічне зниження рівня життя в Ефіопії, ймовірно, призведуть до неможливості утримання центральною владою важелів управління державою, що й зумовить розпад країни. Ефіопія - дуже давня держава. Проте у давнину вона не займала своєї сучасної території, а лише її північну частину - землі тірге, тідграї, частково землі амхара і залежних від них народів.Основні народи, які становлять етнічне ядро Ефіопії, - амхара і галла. Саме вони найбільше протистоять етнічній сепарації інших народів країни. Проте це їм дедалі менше вдається. З часом, очевидно, виникнуть суперечності між самими галла і амхара, оскільки етнічна межа між ними чітко не визначена. Крім того, спостерігається активна асиміляція етносом амхара галла центральних та західних районів Ефіопії, що відокремлюють цих галла від галла південних районів. Останні повністю зберегли свою національну та культурну самобутність і все частіше виступають проти центральної влади. Отже, можна визначити чітку етносукупність, яка намагається всіма силами зберегти Ефіопію в теперішніх межах: амхара, північно-західна гілка етносу галла та деякі інші близькі до амхара невеликі етноси центральних та західних районів країни. Решта етносів Ефіопії так чи інакше проявляють сепараційні тенденції. Цьому сприяють їхні етнічні та культурні відмінності від центральних народів, передусім амхара. Особливо активною є сепарація районів Ефіопії, заселених етносом сомалі, який вже є державним, оскільки боротьбу ефіопських сомалійців як політично, так і військово підтримує держава Сомалі. Вже на теперішній час можна говорити, що етнічні території сомалі в Ефіопії фактично не контролюються центральною владою. Крім сомалі та тідграїв, які збройним і політичним шляхом виборюють свою незалежність, можна прогнозувати й посилення боротьби проти центральної влади галла південних районів та сідамських народів південного заходу Ефіопії, оскільки економічні та політичні інтереси цих етносів зовсім інші, ніж центральної влади. Об'єднуючись заради виживання з близькими до них етнічними групами, сідамські народи та різні племена південних галла дедалі більше консолідуються. Отже, на місці сучасної Ефіопії прогнозуються чотири етнополітичні утворення: Галла, Тідграї, Сідамо та власне Ефіопія, а землі, заселені етносом сомалі, швидше за все, відійдуть до держави Сомалі.
Межі.
Тідграї (країна етносу тідграї) - провінція Тігре. Столиця - місто Аксум (столиця стародавньої держави).
Галла (країна етносу галла) - провінція Арусі, північно-східна частина провінції Бале та південна і центральна частини провінції Сідамо; північ Східної провінції Кенії. Столиця - місто Гоба.
Сідамо (країна близьких між собою гірських народів сідамо) - провінція Гему-Гофа, північно-західна частина провінції Сідамо та південна частина провінції Кефа. Столиця - місто Їрга-Алем.
До Сомалі - східні частини провінцій Харер, Бале та Сідамо.
Ефіопія (колишня метрополія) - провінції Шева, Велега, Годжам, Богемдір, Вело та північно-західна частина провінції Харер, північна частина провінції Кера. Столиця - місто Аддіс-Абеба.
Еритрея
Одна з наймолодших африканських держав, що раніше була частиною Ефіопії. Можна вважати, що з її виникненням, яке відбулося цивілізованим способом - через референдум (щоправда, до цього велася активна політична і збройна боротьба), в Африці почався новий етап державотворення - формування нових країн вже не з колоній, а з незалежних африканських держав внаслідок етнополітичних сепараційних процесів у цих державах, які з етнокультурного погляду здебільшого є штучними утвореннями.У колоніальний період Еритрея була окремою італійською колонією, проте, на відміну від більшості інших колоній, які стали незалежними в їхніх тогочасних межах, її було приєднано до Ефіопії. Таке об'єднання не викликало позитивної реакції у більшості населення країни. До того ж в Еритреї ще у колоніальні часи сформувалася своя управлінська еліта, яка пізніше конкурувала з власне ефіопською. Ця еліта добилася збереження за новою ефіопською адміністративною одиницею широкої політичної автономії. Як тільки політична та економічна ситуація в Ефіопії катастрофічно загострилася, Еритрея вийшла з її складу.
На сучасному етапі Еритрея - достатньо стійке утворення, яке витримало іспит на життєздатність, відкрито вступивши у прикордонний конфлікт з колишньою метрополією і довівши, що ані в політичному, ні у військовому плані не поступається їй. Вигідне приморське розташування неподалік від межі Африки та Азії буде сприяти Еритреї в її розвитку як незалежної держави. Хоча етнічно населення Еритреї неоднорідне, основну консолідуючу роль відіграє етнос тігре. Інші етноси натепер не мають значного потенціалу для сепарації, та й спільна боротьба за утвердження незалежності країни й підтримка боротьби споріднених народів Ефіопії об'єднують їх навколо тігре.
Отже, ймовірно, територіальні межі Еритреї залишаться незмінними. Столиця - місто Асмера.
Судан
У "Країні чорних", як називали колись єгиптяни землі на південь від своїх кордонів, сьогодні спостерігаємо чи не найгострішу в Африці етнічну конфронтацію. Вона вилилася у тривалий і кровопролитний конфлікт. У протистоянні країна розділилася на дві частини - південь і північ. Арабська північ усіма силами намагається втримати у складі Судану повсталий південь, заселений нілотськими народами. Цей конфлікт підсилює ще й релігійний чинник: населення півдня країни здебільшого сповідує християнство, а населення півночі - іслам. На сучасному етапі протистояння досягло критичної точки - повномасштабна громадянська війна, тисячі жертв, у країні (особливо на півдні) панує голод. Усі спроби врегулювання конфлікту зазнали невдачі. Не допомогло ні посередництво ООН, ні навіть спроба надання півдню широкої політичної автономії. Єдиним можливим вирішенням цієї складної ситуації є відокремлення південних районів від Судану. Це, швидше за все, й станеться, бо якщо від сепарації народ втримують виключно силою багнета та продовольчою блокадою, то з часом цей народ навчиться протистояти багнетові і знайде інші шляхи отримання продуктів. Отже, прогнозується поділ Судану. Проте вже тепер очевидно, ще це не буде поділ лише на дві частини - північну та південну. Населення обох цих частин не є однорідним. Під час громадянської війни кожен з основних етносів виразно усвідомив свої етнічні інтереси, сформував власну політичну еліту й консолідувався навколо неї. Особливо це проявляється на півдні, де вже чітко сформувалися окремі етноси, найбільші з яких - дінка, нуер, азанде, барі та мурле. Проте можливість виокремлення всіх цих етносів в етнополітичні утворення на сьогодні не надто велика, бо спільний досвід боротьби проти півночі зєднав більшість народів півдня в єдине політичне ціле і тепер південь виступає єдиним. Якби розв'язання міжетнічних проблем в Судані розтяглося ще на кілька десятиліть, то ці етноси, ймовірно, створили б окремі держави. Проте ці проблеми нині настільки гострі, що їх вирішення не можна відтягувати. Тому для більшості етносів півдня цілком прийнятною є перспектива єдиної федеративної (чи конфедеративної) держави християнських нілотських народів. Виняток становить етнос азанде, який протягом багатьох десятиліть бореться за створення держави Азанії в межах територій, заселених цим етносом в Судані та Конго-Кіншасі. Під час розпаду цих країн таке прагнення азанде, найімовірніше, стане реальністю. Крім того, повністю готовий до самостійного розвитку й територіально відокремлений від інших народів етнос барі, який досяг найбільших успіхів у боротьбі за відокремлення і який має потужний консолідаційний центр - місто Джуба. Отже, прогнозується виокремлення на півдні Судану етнополітичного утворення нілотських народів, етнополітичного утворення народу барі та входження суданських територій, заселених етносом азанде, до Азанії.Зовсім інша ситуація на півночі Судану, яка заселена переважно суданськими арабами. Власне, назва "суданські араби" є збірною для арабізованих племен на південь від Єгипту. Ці племена перейняли в арабів їхню культуру, мову, релігію, проте ні фізіологічно, ні за ментальністю не стали арабами. Ця арабізація змогла поєднати різні племена у специфічне надетнічне утворення, представники еліти якого тепер вважають себе єдиною спільнотою, що необхідно для їхньої консолідації у боротьбі проти народів півдня. Проте зберігається їхній поділ на арабів Кордофану, Дарфуру, Нубії. Це дає підстави вважати, що араби Судану не є однорідною сукупністю. До того ж на півночі збереглися етноси, які не піддалися арабізації, і деякі з них є досить чисельними. Тому можна прогнозувати, що після відокремлення півдня, що, безумовно, буде поразкою для півночі й сприятиме її ослабленню, почнуться сепараційні процеси серед етнічних груп півночі. Сприятиме цьому й політична радикалізація в Судані - адже вже тепер ця країна вважається пристановищем ультрарадикальних ісламістських угруповань. Неоднорідність суданських арабів і наявність залишків корінних неасимільованих етносів, які можуть стати основою для формування нових етнічних одиниць, при дальшому загостренні ситуації в країні можуть спричинити розпад "арабської" частини Судану.
Тому прогнозується виділення на півночі країни таких етнополітичних утворень:
Дарфур. Територія сучасної однойменної провінції Судану, яка заселена переважно етносами фор, мурле, тема, даго та менш чисельними дарфурськими етносами та арабами Дарфуру.
Кордофан. Територія сучасної однойменної провінції, яка заселена народами Кордофану, арабами Кордофану та, частково, нубійцями.
Нубія. Весь північний схід Судану - історична земля етносу нубійців, де й проживає сьогодні їх основна частина разом з арабами (які на цій території в етнічному плані близькі до арабів Єгипту, а не до інших "суданських арабів").
Беджа. Історична територія етносу беджа, який найменше з північних народів піддався арабізації.
Судан. Територія суданських арабів, які тепер займають домінуюче становище в Судані.
Межі.
Барі (країна етносу барі) - східна та центральна частини провінції Екваторіальна. Столиця - місто Джуба.
Нілія (країна близьких нілотських народів) - провінції Верхній Ніл і Бахр-ель-Газал. Столиця - місто Малакаль.
Дарфур (країна близьких народів Центрального та Східного Судану та дарфурських арабів) - провінція Дарфур. Столиця - місто Ель-Фашер.
Кордофан (країна близьких кордофанських народів, частково нубійців і арабів Кордофану) - провінція Кордофан. Столиця - місто Ель-Обейд.
Нубія (країна нубійців та нубійських арабів) - північно-східна частина провінції Північна. Столиця - місто Ваді-Хальфа.
Беджа (країна етносу беджа) - північна частина провінції Кассала. Столиця - місто Кассала.
До Азанії - західна частина провінції Екваторіальна.
Судан (країна суданських арабів) - решта території Судану. Столиця - місто Хартум.
Використання матеріалів тільки з посиланням на сайт.
Передрук та будь-яке інше відтворення тільки з дозволу авторів
"Етнополітична карта світу 21 століття" 2000-2026 ©