Етнополітична карта світу 21 століття / Західна Африка

Етнополітична карта світу 21 століття
Жук П., Мазур Н., Соломонюк Р., Турчак Р.

Предметний коментар
Західна Африка

Сенегал

Одна з найрозвиненіших країн Західної Африки як за економічною, так і за національною ознаками. Проте рівень розвитку різних етносів дуже неоднаковий: порівняно високий рівень народу волоф і близького до нього фульбе, які становлять понад половину населення і вже значною мірою усвідомлюють себе новим сенегальським етносом, та народності, що перебувають на родо-племінному рівні (переважно це народності групи манде). Тому найвірогіднішим є поглинання неструктурованих етнічних меншин сенегальським етносом, внаслідок чого Сенегал стає національною державою сенегальців. Від'єднання південно-східної частини, населеної народами групи манде, малоймовірне, позаяк зовнішньої підтримки з ослабленого Малі не передбачається. Крім того, й ця частина розташована в зоні розселення фульбе.

Подібний до сенегальського склад населення є також в Гамбії та Гвінеї-Бісау. Проте теперішня державність і наявність власних політичних еліт у цих державах, а також негативний досвід об'єднання Сенегалу та Гамбії (в державу Сенегамбію, яку не визнала ні африканська, ні світова спільнота і яка, зрештою, розпалася) вказує на невелику ймовірність їх об'єднання з Сенегалом.

Отже, змін в етнополітичних межах Сенегалу не прогнозується.

Кабо-Верде

Острівна держава, розташована в Атлантичному океані біля узбережжя Мавританії та Сенегалу. Протягом тривалого часу Кабо-Верде (Острови Зеленого Мису) були португальською колонією. Населення країни складається переважно з нащадків рабів, завезених з континенту, які перейшли на португальську мову. Будь-яка сепарація окремих островів малоймовірна через їхню етнічну однорідність та економічну взаємозалежність.

Отже, територіальні межі Кабо-Верде прогнозуються незмінними.

Гвінея

Етнічно, історично та географічно Гвінея складається з трьох частин: нижня (заселена переважно народом сусу), середня (переважаюче населення - фульбе), верхня та лісова (основне населення - малінке). Найбільший вплив у теперішній державі мають сусу. Проте триває активний процес національного самоусвідомлення фульбе, а малінке мають досвід державності саме на території сучасної Гвінеї. Сусу становлять невелику частину населення Гвінеї і тому не зможуть тривалий час стримувати сепараційні процеси. Об'єднання сусу і фульбе, що належать до однієї мовної групи, малоймовірне у зв'язку з малочисельністю домінуючих сусу і тим, що саме у Гвінеї, порівняно з усіма тими державами, де проживають фульбе, їх частка та етнічна самосвідомість найвищі. Поглинання народу сусу народом фульбе малоймовірне у зв'язку з наявністю досить розвиненої соціальної структури і досвіду державності в перших і відставанням у цьому других.

Межі.
Гвінея (країна сусу) - Нижня Гвінея зі столицею в місті Конакрі.
Фульбе - Середня Гвінея та невелика частина Верхньої Гвінеї навколо міста Дабола. Найімовірніша столиця - місто Лабе.
Мандінго (країна народів мандінгі, найбільший з яких - малінке) - більша частина Верхньої Гвінеї та Лісова Гвінея. Столиця - місто Канкан.

Кот д'Івуар

Одне з найбільш неприродних за етнічною структурою державних утворень в Африці. У країні переважає родоплемінний устрій. Проте етноконсолідаційні та сепараційні процеси, які активно відбуваються в африканських країнах, призводять до етнічної консолідації близьких народностей цієї країни. Прогнозується розділення на чотири частини. На території, яку заселяють народи підгрупи акан, прогнозується утворення держави Акан зі столицею Абіджан, що має бути основною наступницею теперішнього Кот д'Івуару. Народи манде під впливом національного руху близьких до них, проте не ідентичних з ними малінке у Гвінеї, найімовірніше, створять власну державу з столицею в місті Ман. Поштовхами до розділення країни, очевидно, стануть процеси в Ліберії, а потім і в Буркіна-Фассо. Прогнозується приєднання до Ліберії південно-західної частини Кот д'Івуару з центром у місті Далоа, яка населена народами кру, що є домінуючою групою народів у Ліберії. Виникнення на цій території незалежної держави кру малоймовірне у зв'язку з відносно високим рівнем розвитку, державним впливом і консолідаційною здатністю кру в Ліберії.

Об'єднання країни Манде з населеною народами манде частиною Ліберії малоймовірне. Адже в Ліберії швидше відбуваються процеси етнічного розвитку, проте чисельність манде в цій країні значно менша, ніж в Кот д'Івуарі. Тому об'єднання призвело б до втрати ними домінуючих позицій. Крім того, народності відповідних територій не ідентичні, й за неоднакових умов існування (незалежної Ліберії та французької Центральної Африки) різниця між ними ще більше зросла. Можна розглядати також можливість об'єднання народів Акану з близькими до них ашанті в теперішній Гані. Проте це малоймовірно у зв'язку з наявністю окремого консолідаційного центру (Абіджан), державно-політичної еліти Акану та значним його відставанням від ашанті в етнічному розвиткові.

Північно-східна частина Кот д'Івуару заселена переважно народністю сенуфо, що належить до мовної підгрупи гур. Близькі до цієї народності етноси заселяють також Буркiна-Фассо (особливо західну його частину) та Малі (власне сенуфо - в південно-східній частині). Тому під час кризи в країні ця частина, очевидно, відділиться від Абіджану. Можливі такі варіанти етнополітичних утворень на території, населеній цими етносами:

а) приєднання до Буркіна-Фассо;
б) утворення держави сенуфо в межах теперішнього Кот д'Івуару;
в) утворення держави сенуфо на заселених сенуфо територіях теперішніх Кот д'Івуару та Малі;
г) утворення держави сенуфо і лобі на заселених ними територіях усіх трьох країн.

Імовірності цих варіантів визначаються динамікою етнополітичних процесів у Західній Африці та географічними особливостями території. Сенуфо, що проживають на території теперішнього Малі, мають значно вищий рівень розвитку, ніж сенуфо в Кот д'Івуарі. Проте їхня більшість на цій території не забезпечує їм домінуючих позицій, оскільки серед етносів Малі сенуфо - один з найменш розвинених. Дестабілізація в Малі, очевидно, матиме зовнішні причини - вплив Мавританії, Туарегу і Буркіна-Фассо. Тому найімовірнішим є приєднання території сенуфо в Малі до Буркіна-Фассо. Тобто варіант (в) малоймовірний. Проте після об'єднання у Буркіна-Фассо територій, заселених народностями гур, можливий варіант сепарації відмінних від мосі етносів. Сьогодні суттєвих суперечностей між мосі та іншими гур немає, більше того, мосі є загальновизнаним консолідуючим етносом. Якщо консолідаційні процеси будуть достатньо інтенсивними в теперішній Буркіна-Фассо (є всі підстави на це сподіватися), то малоймовірним стає й варіант (г). Якщо дестабілізаційний процес в Малі відбуватиметься значно швидше, ніж у Кот д'Івуарі, то до розділення Кот д'Івуару встигне відбутися етнічна консолідація кот-д'івуарських сенуфо, й тоді цілком вірогідним був би варіант (б). Проте теперішня нестабільність в Нігерії та Ліберії, народи яких вже дозрівають до створення національних держав, свідчить про те, що, швидше за все, значного часового проміжку між процесами в Малі та Кот д'Івуарі не буде. Отже, найімовірнішим залишається варіант (а).

Межі.
Манде - округи Одієнне, Бундіалі, Сегела, Туба, Ман, Бенкоума, Бвафле.
Акан - округи Абоісо, Абіджан, Агбовіль, Адзопе, Бваке, Дімбокро, Абенгуру.
До Кру - округи Сасандра, Далоа, Діво, Ганьоа, Гігло.
До Буркіна-Фассо - округи Бондуку, Катіола, Корхого, Бундіалі, Феркеседусу.

Гана

Переважна частина населення - ашанті та консолідовані з ними інші народи підгрупи акан. Ашанті - етнос з розвинутою соціальною структурою, досвідом державності ще в середні віки і теперішнім домінуванням в політичній еліті Гани. Якби не досить чисельний народ мосі, що займає компактну територію на півночі країни, Гана могла б стати національною державою народу ашанті. Рівень етнічної самосвідомості мосі Гани такий, що вони вже ставлять питання про відокремлення від ашанті, чому сприяє наявність незалежної держави мосі - Буркіна-Фассо. Хоча в Гані не прогнозується значної нестабільності, проте процеси в інших країнах Гвінейської затоки, відсутність гарантій непорушності кордонів у регіоні та механізму реалізації прав національних меншин призведуть до того, що, з урахуванням неповної консолідації народу ашанті, може статися відділення північної частини Гани, населеної мосі, і приєднання її до Буркіна-Фассо.

Межі.
До Буркіна-Фассо - території, заселені мосі: область Болгатанга та північна частина області Тамале з центром включно.
Ашанті - решта території країни. Оскільки теперішня назва держави - Гана - не історична й не етнічна (держава Гана в середні віки була на території сучасного Малі), то прогнозується повернення країні історичної назви Ашанті. Столицею, можливо, залишиться місто Аккра, хоча більш імовірне її перенесення в місто Кумасі.

Гвінея-Бісау

Країна населена переважно народністю баладе. Хоча цей етнос проживає також у Сенегалі та Гамбії, проте політична еліта Бісау, з одного боку, не зацікавлена у приєднанні до Сенегалу, а з іншого - не має достатньо сили для приєднання територій, населених баладе та близькими малочисельними народами. Від'єднання територій, населених народами групи манде, не передбачається у зв'язку з їх нечисленністю та територіальною відділеністю від інших манде. Отже, зміни етнополітичних меж не очікується.

Сьєрра-Леоне

Основні етноси країни - темне та менде. Є також менш чисельні етноси групи манде (до якої належить менде). Теперішня політична нестабільність у цій країні, очевидно, дедалі більше набиратиме етнічного забарвлення. Тому передбачається розділення країни на два етнодержавних утворення: Сьєрра-Леоне (держава темне) та Менде.

Межі.
Сьєрра-Леоне - все узбережжя, крім території навколо міста Суліма, північно-західна частина країни до міста Макені включно. Столиця - місто Фрітаун.
Менде - решта території сучасної Сьєрра-Леоне. Найімовірніша столиця - місто Бо.

Ліберія

Близько половини населення належить до народів кру. Це найструктурованіші етнічні групи країни, серед яких відбувається активний консолідаційний процес. У країні триває громадянська війна, в якій все більше значення має етнічний чинник. Інші (не кру) народи перебувають переважно на родоплемінному рівні. Проте існуючі суперечності між прибережними (кру) та лісовими (інші) народами сприяють консолідації лісових народів. Важливою особливістю є також те, що основна частина мінеральних ресурсів країни залягає на території лісових народів, які, очевидно, дедалі більше прагнуть до суверенітету над ними. Отже, найімовірніший вислід затяжної (оскільки не вирішуються основні суперечності) громадянської війни - розділення країни на державу Кру та державу лісових народів. Внаслідок різнорідності та відсутності єдиного консолідаційного центру об'єднавчий процес у цих народів, очевидно, відбуватиметься повільно й навряд чи призведе до швидкого формування єдиного етносу. Проте через малочисельність та неструктурованість і розділення цих народів малоймовірне. Можливо, вони співіснуватимуть у формі конфедерації, для якої цілком логічним є збереження назви Ліберія.

Етнічно-консолідаційні процеси в Ліберії пришвидшать структурування та етнічне самоусвідомлення кру, що проживають на південному заході Кот д'Івуару. Наслідком цього, найвірогідніше, стане об'єднання всіх територій, населених кру, в єдину етнічну державу Кру.

Межі.
Кру - сучасні адміністративні одиниці: Монтсеррадо, Ґранд Басса, Сіное, Ґранд Гедех і Меріленд. Найімовірніше, для прискорення консолідації двох частин Кру столицю буде перенесено в глибину території кру. Швидше за все, це буде місто Чієн.
Ліберія - решта території країни (адміністративні одиниці Кейп Маунт, Лоффа, Бонґ, Німба). Найімовірніша столиця - місто Ґбанґа.

Того

Південна частина населена переважно народом еве та іншими близькими до них народами підгрупи ква. Північну частину населяють народи гур, консолідаційним осередком яких є Буркіна-Фассо. Різка відмінність у культурі, мові, способі життя під час етнічних сепараційно-консолідаційних процесів у Західній Африці, очевидно, призведе до відділення північної частини. Можливе її приєднання до Буркіна-Фассо чи створення на півночі Того та Беніну окремого етнополітичного утворення народів гур. Етнополітичний розвиток народів гур в Того та Беніні дещо вищий, ніж на інших територіях, населених цими народами. Є тут значні міста. Сепарацію й консолідацію пришвидшує суттєва різниця з південними районами Того й Беніну. Особливо великий вплив матимуть, очевидно, процеси розділення Нігерії, які вже розпочалися і, ймовірно, відбуватимуться швидше, ніж посилення Буркіна-Фассо. Тому вірогіднішим вважаємо варіант створення окремої держави бенінських і тоголезьких гур.

Межі.
Гур - області з центрами Дапанго, Лама-Кара, Сокоде і бенінські провінції Параку, Натітінгу. Столиця - місто Параку.
Того (держава народу еве) - області Ломе й Атакпаме. Столиця - місто Ломе.

Бенін

Південь країни переважно населений народом фон та відносно незначною кількістю народу йоруба (основного народу південно-західної Нігерії), який, як і фон, належить до підгрупи ква. Північ країни населяють народи гуру. Ситуація дуже подібна до тієї, що склалася в Того. Південна частина країни залишиться етнополітичним утворенням народу фон (з меншістю йоруба), зберігши назву Бенін - історична назва держави біля дельти Нігеру. Північна частина, ймовірно, разом з північною частиною Того утворить державу Гур.

Межі.
Бенін (держава народу фон) - провінції з центрами Локоса, Катону, Абомей, Порто-Ново. Очевидно, столицею буде збережено місто Порто-Ново з можливим його перейменуванням.
Гур - провінції з центрами Параку та Натітінгу. Ймовірна столиця - Параку. Інший претендент на столицю - місто Сокодо (сучасне Того). Проте процеси етнічної сепарації в Беніні, очевидно, розвиватимуться швидше, ніж у Того (вплив сусідньої Нігерії). Тому консолідаційний центр гур ймовірніший саме тут.

Нігерія

Найбільша держава Африки за чисельністю населення і одна з найбільших за площею. На її території в середньовіччі існували високорозвинені державні утворення і, як наслідок, вже тоді почали формуватися окремі етноси. В наш час у Нігерії особливо гостро стоїть національне питання, оскільки існує велика конкуренція між найбільшими етносами країни. Така конкуренція нерідко призводила до державних переворотів. Це найяскравіше проявилося під час виділення в окреме етнодержавне утворення території етносу ібо, яке увійшло в історію під назвою Біафра. Проте на той час (60-ті роки ХХ століття) для виділення окремої національної держави ще не було умов, тому сепарація етносу ібо сприймалася лише як терористичні рухи окремих політичних угруповань. Хоча у відділенні Біафри від Нігерії велику роль відіграла й конкуренція між політичними елітами, саме прагнення етносу ібо до незалежності було вирішальним чинником цієї сепарації. Ще під час англійської колонізації ібо активно боролися за своє національне самовизначення. Так, існувало політичне об'єднання Федеральний союз ібо, який у 1948 р. було перетворено в Державний союз ібо. Майже в кожному селі етносу ібо були відділення цього союзу, хоча вони й мали різні назви: "Патріотичний союз", "Ліга молоді" тощо. Отже, можна припустити, що під кінець англійської колонізації та в перші роки незалежності Нігерії народ ібо був найрозвиненішим і найструктурованішим серед етносів Нігерії. Тому саме ібо були першими, хто на рівні нації відкрито домагався незалежності (до того були прояви сепарації окремих не надто чисельних племен).

Окрім прецеденту з боротьбою за незалежність Біафри, нестабільності сучасній Нігерії надає те, що після здобуття незалежності вона одержала федеративний, навіть швидше - конфедеративний статус. Це спричинило швидкий етнічний розвиток народів (переважно багаточисельних), що проявилося у консолідації в єдині нації, а також у швидкому зміцненні окремих національних еліт, які почали претендувати на всю повноту влади на території того чи іншого етносу. Досить часто висувалися ідеї створення нових федеративних одиниць на основі етнічних територій певних етносів. Особливо сильно по всій Нігерії розгорнулася боротьба за домінування між трьома найбільшими етносами країни: хауса, йоруба та ібо (вплив останнього після падіння Біафри значно зменшився). Намагання центральної влади Нігерії після війни з Біафрою зберегти єдність країни шляхом часткової відмови від федеративного устрою і перенесення столиці в невелике містечко центральної Нігерії (Абуджа) не принесли бажаного результату. В країні й надалі немає ні стійкої та сильної центральної влади, яка була б здатна об'єднати країну й позбавити влади місцеві політичні еліти, ні ідеї (такої, як у середині століття - боротьба проти англійського колоніалізму), яка б могла консолідувати всі етноси Нігерії задля спільної мети. До того ж Нігерія розділена й у релігійному плані: на півдні домінує християнство, на півночі - іслам, а в центральних районах країни достатньо впливовими залишаються традиційні язичницькі вірування. Це викликає гострі суперечки між окремими етносами. Наприклад, народи так званого Середнього Поясу завжди активно боролися проти хауса та фульбе півночі Нігерії, оскільки підпадали під їхню юрисдикцію і не хотіли, щоб ними управляли мусульмани та судили їх за законами шаріату. Тому активно підтримувалась ідея створення "країн Середнього Поясу". Згодом вона досягла певного успіху, оскільки було скореговано межі провінцій. Проте це не вирішило проблеми, бо "хаусизація" етносів Центральної Нігерії продовжується, а боротьба проти неї місцевого населення, в якій воно досягло перших успіхів, набуває все більших розмахів.

Єдиним шляхом для уникнення в Нігерії масштабної політичної й економічної кризи, яка виникає там, де цілісність багатонаціональної держави намагаються зберегти усіма засобами (яскравий приклад - Ангола та Конго-Кіншаса), є утворення держав окремих етносів та об'єднань близьких нечисельних чи недостатньо розвинених етносів.

Історично було декілька центрів етнічної консолідації народів Нігерії: хауса, йоруба, ібо, едо, канурі, ібібіо та тів. Проте в наш час досягли достатнього для власної державності рівня етнічного розвитку й інші етноси країни, як от: нупе, іджо, ігала, ідома, джукун. Решта етносів Нігерії, а це переважно нечисельні етноси центральних і центрально-східних районів країни, будуть консолідуватися з розвиненими етносами, які є близькими до них чи впливають на них в політичному та етнічному плані.

Отже, прогнозується розпад Нігерії на такі етнополітичні утворення:

Хауса (країна етносу хауса). Хоча історично склалося так, що на етнічних землях хауса існувало багато еміратів, збереження цієї традиції малоймовірне. Адже окремі емірати Сокото, Кадуна, Кано та інші мали б значно менше політичної потуги і впливу на майбутні етнополітичні утворення сучасної Нігерії, ніж єдина держава Хауса. До того ж після відмови від федеративного устрою Нігерії вплив хаусанських емірів на політичну ситуацію дуже зменшився. В наш час хауса виступають як єдине ціле.

Йоруба (країна етносу йоруба). Один з найбільших і найрозвиненіших етносів сучасної Нігерії, який має всі підстави для державності.

Ігбо (країна етносу ібо). Наступниця колишньої Біафри, де найсильніше проявилося прагнення етносу до незалежності. Власне Ігбо - це та назва, якою ібо називають свою країну.

Едо (країна етносу едо). Етнос, який в середньовіччя створив могутню Бенінську державу. В наш час цей етнос активно бореться за владу на своїх етнічних землях, результатом чого було створення окремої провінції, яка включала всі етнічні території етносу едо.

Іджо (країна етносу іджо). Етнічна територія цього етносу - дельта ріки Нігер. Під час виділення власних етнополітичних утворень йоруба, ібо, едо територія іджо, швидше за все, не увійде до складу жодного з них. Тому іджо стануть незалежними, позаяк повністю готові до цього.

Крос (країна близьких між собою етносів ібібіо, екой, бокі та інших). Ці етноси активно виступали за утворення цієї провінції. Швидше за все, Крос залишиться єдиною й після розпаду Нігерії, оскільки кожен з її етносів недостатньо чисельний і структурований для власної державності, а близькість і досвід спільних дій сприяють їхньому об'єднанню.

Борну (країна етносу канурі та близьких до них малочисельних етносів). Наступниця досить розвиненої середньовічної держави з такою ж назвою.

Нупе (країна етносу нупе та нечисельних етносів провінції Нігер).

Ігала (країна етносу ігала). В наш час в ігала тривають активні процеси національної консолідації та боротьби за всю повноту влади на своїх територіях.

Ідома (країна етносу ідома).

Тів (країна етносу тів). Тепер тів роз'єднані двома провінціями, проте можна прогнозувати, що тів провінцій Бенуе та Плато об'єднаються.

Бенуе (країна нечисленних народів середньої течії річки Бенуе, провідним серед яких є етнос джукун).

Межі.
Хауса - нігерійські провінції Сокото, Кадуна, Кано, Баучі та невелика північна територія провінції Плато навколо її столиці міста Джос; південні частини нігерських департаментів Мараді, Тахва та Зіндер. Столиця - місто Кано (на сучасному етапі це найвпливовіший центр хауса).
Йоруба - провінції Лагос, Огун, Ойо, Ондо та Квара, крім невеликої території в її центрі по течії річки Нігер. Столиця - місто Ібадан. Колишня столиця всієї Нігерії місто Лагос заселена представниками різних етносів зі всієї Нігерії й тепер виступає швидше як економічний центр. Власне центром йоруба є місто Ібадан.
Ігбо - провінції Анамбра та Імо. Столиця - місто Енугу.
Едо - провінція Бендел, крім крайнього півдня та центрально-східних районів вздовж течії річки Нігер. Столиця - місто Бенін.
Іджо - провінція Ріверс та крайній південь провінції Бендел. Столиця - місто Порт-Харкорт.
Крос - провінція річки Крос. Столиця - місто Калабар.
Борну - провінція Борну і частини нігерських департаментів Діффа і Зіндер. Столиця - місто Майдугурі.
Нупе - провінція Нігер та невелика територія провінції Квара на межі з провінцією Нігер (вздовж течії річки Нігер). Столиця - місто Біда.
Ігала - західна частина провінції Бенуе. Столиця - місто Ідах.
Ідома - центральна частина провінції Бенуе на схід від Ігала. Столиця - місто Отуркпо.
Тів - західна частина провінції Плато та центральна частина провінції Бенуе на схід від Ідома. Столиця - місто Макурді.
Бенуе - провінція Ґонґола та східні частини провінцій Плато та Бенуе. Столиця - місто Йола.

На рис. 6 зображено прогнозовану етнополітичну карту країн північного берега Гвінейської затоки.

Етнополітична карта країн північного берега Гвінейської затоки

Етнополітична карта країн північного берега Гвінейської затоки

Камерун

В етнічному плані це одна з найскладніших країн Африки. Проте, на відміну від багатьох інших держав, у Камеруні не спостерігається активної сепарації окремих етносів. Навіть навпаки, керівництво країни постійно твердить про формування єдиного "камерунського" етносу. Проте для цього у Камеруні немає ні історичних, ані культурних підстав. До того ж країна географічно займає велику за площею та видовжену за формою територію (від узбережжя Атлантичного океану до озера Чад), тож регіональні відмінності між різними частинами Камеруну дуже великі.

Історично тут виділялися декілька осередків формування етнічних культур. Це передусім:

1) приморський регіон, населений північно-західними банту: дуала, балунду, баса та деякими менш чисельними етносами, які здавна пов'язували своє існування з Атлантичним океаном (існували добре розвинуті торгівля, рибальство);

2) південно-західний регіон, де ще з часів середньовіччя існувала централізована держава близьких між собою народів бамілеке, бамум, тікар;

3) крайня північ, центром якої в середні віки була держава Мандара;

4) південь країни - район формування великого етносу фанґ, етнічна територія якого займає частину територій трьох сучасних держав (Камерун, Габон, Екваторіальна Гвінея).

У наш час в культурному, етнічному, географічному та, частково, політичному плані це районування фактично не змінилося, хоча й не сповна відповідає адміністративному поділові країни. Можна хіба що виділити, як окремий етнокультурний регіон, центральні області Камеруну - т. зв. район плато Адамава, який заселений переважно народами Центрального та Східного Судану (чамба, буте, дуру, гбайя) та частково фульбе. Причому саме фульбе, незважаючи на невелику частку їх серед усього населення, контролюють економічну й політичну владу в цьому регіоні країни.

Отже, хоча зростання національної самосвідомості народів Камеруну та формування відцентрових тенденцій лише починаються, можна припустити, що вони все-таки набудуть достатньої сили, щоб спричинити розпад країни - для цього є всі об'єктивні підстави. Поштовхом до цього може стати рух за об'єднання всіх етнічних територій етносу фанґ у Камеруні, Габоні та Екваторіальній Гвінеї, який з року в рік набуває все більшого розмаху. Ще за колоніальних часів ставилося питання про утворення національної держави цього етносу, що знаходило активну підтримку серед місцевого населення. У наш час в Камеруні фанґ займають домінуючу позицію і, незважаючи на прагнення створити єдину "камерунську націю", підсвідомо бажають приєднати свої етнічні землі в інших країнах. Очевидно, цей процес посилиться із розвитком загальносвітових процесів утворення національних держав. Початки цього ми спостерігаємо вже тепер, коли до влади приходять більш національно свідомі лідери. Ймовірно, Камерун не буде винятком з цього правила. Отже, прогнозується об'єднання територій, заселених етносом фанґ, у трьох теперішніх сусідніх державах. Це, в свою чергу, викличе сепарацію нефанґівських районів Камеруну, які увійшли в його склад лише "за допомогою" західних колонізаторів. Швидше за все, виходом з цієї ситуації буде виділення нових етнополітичних утворень, які здебільшого відповідатимуть історичному районуванню Камеруну.

Межі.
Мандара (на місці середньовічної держави Мандара, країна етносу мандара та інших близьких до нього етносів групи хауса) - північна частина провінції Північна. Столиця - місто Гарва.
Адамава (країна центрального Камеруну, етносу фульбе та малочисельних етносів групи народів Центрального та Східного Судану: чамба, дуру, буте й інших) - південна частина провінції Північна. Столиця - місто Нгаундере.
Бамум (історична назва країни близьких між собою етносів бамум, бамілеке, тікар та інших, менш чисельних) - провінції Західна та Північно-Західна, північна частина провінції Південно-Західна). Столиця - місто Бафусам.
Фанґ (країна етносу фанґ) - провінції сучасного Камеруну Центральна, Південна, Східна; габонська провінція Волев-Нтем, північна частина Огове-Івіндо, Естуере; материкова частина сучасної Екваторіальної Гвінеї - Мбіні. Столиця - місто Яунде (теперішня столиця Камеруну).
Камерун (країна близьких між собою прибережних етносів) - провінція Прибережна та південна частина провінції Південно-Західна. Столиця - місто Дуала.

Габон

Держава на узбережжі Гвінейської затоки. На території Габону ще до португальської колонізації існувала держава Лоанґо, яка спочатку входила до складу середньовічної держави Конго, а з її занепадом стала незалежною.

Населення Габону складається з різних етносів групи банту північно-західні. Їх можна розділити на дві частини - етнос фанґ та етноси півдня країни. Основна частина фанґ проживає в сучасних Камеруні та Екваторіальній Гвінеї. Протягом всього постколоніального періоду існували плани об'єднання всіх фанґ в одну державу, адже колонізатори розділили етнічну територію цього етносу без згоди місцевого населення. Відтак, оскільки взяли верх егоїстичні інтереси окремих політиків чи політичних угруповань, які прагнули негайної влади в уже існуючих межах, а не інтереси цілого етносу, фанґ виявилися розділеними між трьома державами. З подальшим розвитком національних процесів у Африці, утворенням етнічних держав питання об'єднання етносу фанґ в єдине етнополітичне утворення набуде ще більшої актуальності.

Решта етносів країни входили до складу Лоанґо, яка включала південну частину Габону на південь від мису Лопес (т. зв. берег Лоанґо), тобто етнічну територію всіх цих етносів, що сприяло їхній більшій етнічній консолідації.

Отже, в Габоні можна припустити два різних процеси розвитку етносів - боротьбу етносу фанґ за об'єднання зі своїми одноплемінниками в Камеруні та Екваторіальній Гвінеї і подальшу консолідацію етносів півдня країни на основі спільної історичної та державної спадщини. Як наслідок, прогнозується розділення Габону на дві частини: північну (меншу) та південну (більшу). Північна частина, заселена фанґ, приєднається до нового етнополітичного утворення цього етносу, оскільки процеси боротьби за об'єднання всіх фанґ в одну державу відбуваються й у двох інших згаданих країнах. Південна частина, заселена спорідненими етносами, найімовірніше, залишиться незалежною державою. Можливо, новою її назвою стане Лоанґо - історична назва цієї території.

Межі.
До Фанґ - провінція Волев-Нтем, північна частина провінцій Огове-Івіндо та Естуере.
Лоанґо - решта території сучасного Габону. Столиця - місто Лібревіль (сучасна столиця Габону).

Екваторіальна Гвінея

Держава Гвінейської затоки, яка складається з двох частин: острова Біоко та материкової частини. Відповідно й населення цих двох частин зовсім різне: острів заселений здебільшого етносом бубі, а материк - етносом фанґ. Об'єднує ці дві частини лише те, що вони були іспанськими колоніями й здобули незалежність пізніше від більшості сучасних африканських країн. Тому внаслідок боротьби за об'єднання всіх фанґ в єдину державу та з огляду на відмінності між острівною та материковою частинами країни можна прогнозувати розділення Екваторіальної Гвінеї на дві частини.

Межі.
Біоко (країна етносу бубі) - територія острова Біоко. Столиця - місто Малабо (теперішня столиця Екваторіальної Гвінеї).
До Фанґ - материкова провінція Мбіні.

Сан-Томе і Прінсіпі

Острівна держава Гвінейської затоки, колишня португальська колонія, що складається з двох порівняно великих і декількох менших островів. Населення країни однорідне, основна його маса проживає на острові Сан-Томе. Тому поділ країни на два острови малоймовірний, так як і приєднання Сан-Томе і Прінсіпі до інших держав, оскільки на островах сформувалася своя етнічна спільнота з населення, яке довгочасно проживало в окремій географічно ізольованій колонії, а тепер - в одній державі.

Отже, територіальні межі Сан-Томе та Прінсіпі залишаться незмінними зі столицею в місті Сан-Томе.

Всі права на книгу належать авторському колективу.
Використання матеріалів тільки з посиланням на сайт.
Передрук та будь-яке інше відтворення тільки з дозволу авторів
"Етнополітична карта світу 21 століття" 2000-2026 ©

Предметний коментарЗахідна Африка