Предметний коментар
Середня Азія

Туркменистан

Важко говорити про якісь значні територіальні зміни Туркменистану, пов'язані з внутрішнім етнічним чинником. Нині це практично національна держава туркменів, яка переживає бурхливий розвиток. Багато молоді вчиться за кордоном. Таким чином відроджується власна національна еліта. Не можна говорити і про існування якоїсь асиміляції. Під впливом пануючої релігії ісламу відроджуються старі звичаї та традиції. В умовах посилення Туркменистану можна говорити тільки про приєднання етнічних туркменських територій, які наразі перебувають у складі Афганістану. Ці території тепер контрольовані туркменськими військовими ватажками. В умовах нестабільного Афганістану й сильного Туркменистану такий прогноз є більш ніж імовірним. Він сприятливий і для світового співтовариства, оскільки ліквідує значне джерело напруженості на і без того неспокійному Сході. Очевидно, що туркмени Афганістану завжди можуть розраховувати на підтримку Туркменистану - як гуманітарну, так і військово-політичну. Зокрема, активізуються спроби Туркменистану стати посередником у розв'язанні афганського конфлікту. У зв'язку з тим, що Туркменистан має, крім етнічного, ще й значний економічний інтерес у примиренні в Афганістані, ці спроби сприймаються досить прихильно переважною більшістю зацікавлених сторін.

Приєднання етнічних туркменських територій Афганістану до Туркменистану має й серйозні історичні підстави. Туркмени, що становлять переважну більшість населення цих земель, не раз виявляли прагнення до об'єднання і намагалися досягнути цього силою зброї, зокрема під час повстання у 20-30-х роках ХХ століття. Проте основним чинником є неможливість існування Афганістану в сучасних межах (див. Афганістан). Хоча частка туркменів у Афганістані та їхній вплив на афганські події суттєво менша, ніж таджиків та узбеків, виокремлення їхніх земель під час розпаду Афганістану не викликає сумнівів. Після утворення об'єднаної узбецької держави туркменські етнічні землі будуть територіально відрізані від метрополії (території пуштунів). Тому навіть за мінімальної участі туркменів у громадянській війні (яка фактично перетворилася в національно-визвольну війну непуштунських народів) практично вже створилися сприятливі умови для об'єднання. Туркмени мають тут свій консолідаційний центр - Андхой. Може розглядатися варіант утворення тут незалежної туркменської держави, проте така держава була б набагато слабшою від сучасного Туркменистану і не змогла б довго проіснувати окремо. Афганські туркмени не виявляють прагнень до окремої державності, їм бракує власної соціальної структури. Тому прогнозується об'єднання Туркменистану.

Межі Туркменистану - сучасна територія країни; прилеглі до сучасного Туркменистану, населені й контрольовані туркменами північно-західні частини афганських провінцій Джаузджан, Фар'яб, північна частина провінції Бадгіс. Столицею, очевидно, залишиться Ашгабат.

Узбекистан

Ситуація загалом дещо схожа на ситуацію в Туркменістані. Проте суттєвою відмінністю є перебування у складі сучасного Узбекистану Каракалпацької автономії з центром у місті Нукус. Тому прогнозованими змінами є виокремлення цієї автономії в незалежне державне утворення, а також приєднання до Узбекистану узбецьких етнічних земель сучасного Афганістану.

Каракалпакiя населена окремим народом, що проживає на цій території здавна. Те, що цей народ не вдалося асимілювати й він зберіг свою самобутність, виборовши автономію, свідчить про його достатню національну зрілість для створення власної держави. Ситуація в Узбекистані далеко не така стабільна, як у сусідньому Туркменістані. У країні нема єдності щодо ролі ісламу в суспільстві - досить сильними є прихильники полярних позицій. Крім того, на сході країни не розв'язано проблему міжетнічних узбецько-таджицьких і узбецько-киргизьких стосунків. Безпосередня заангажованість Узбекистану в афганському конфлікті значно більша, ніж Туркменістану. Це потребує ресурсів і сприяє внутрішній нестабільності в Узбекистані. Тому виникнення умов, сприятливих для сепарації Каракалпакії, достатньо реальне. Прогнозується утворення незалежної Каракалпакії зі столицею у місті Нукус.

Може бути також розглянуто виділення в окреме етнодержавне утворення Хорезмської області, яка після відокремлення Каракалпакії стає анклавом. Цьому сприяє й історичний прецедент існування Хіванського емірату, що його основною частиною була територія Хорезму. Проте хоча Хорезм завжди був особливою територією Середньої Азії, ця особливість не етнічна, а регіональна. Основне населення Хорезму - узбеки. Оскільки в Узбекистані прогнозуються не лише сепараційні, а й консолідаційні процеси, то, найімовірніше, Хорезм залишиться частиною Узбекистану.

Компенсацією за втрату Каракалпакії для нового Узбекистану стануть етнічні території узбеків Афганістану, що контролюються узбецькими ватажками, котрі отримують неофіційну, проте досить суттєву допомогу від уряду Узбекистану в боротьбі з талібами (релігійна організація талібів фактично повністю стоїть на позиціях пуштунського шовінізму). Про можливість відкритої боротьби проти ісламських екстремістів говорить вже й офіційний уряд, особливо після вибухів біля президентського палацу в Ташкенті взимку 1998 р. У цих вибухах звинувачено прихильників талібів. Тому після остаточного розпаду Афганістану етнічні узбецькі території, безперечно, буде приєднано до Узбекистану.

Межі.
Каракалпакія - сучасна Каракалпацька автономна республіка. Столиця - місто Нукус.
Узбекистан - територія сучасного Узбекистану без Каракалпакії; узбецькі етнічні території в Афганістані, що включають теперішні афганські провінції Балх, Кундуз, більші частини провінцій Саманган і Джаузджан, північно-західну частину провінції Баглан, південно-східну - провінції Фар'яб. Столиця - місто Ташкент.

Киргизстан

На сьогодні це сформована національна держава на своїх етнічних землях. Тому якісь сепараційні процеси в Киргизстані не передбачаються. Порівняно невелика кількість киргизів компактно проживає на території сучасного Китаю. Внаслідок етнічної сепарації в Китаї вони опиняться у новому етнодержавному утворенні Джунгарія. Тепер киргизи Китаю не проявляють значних прагнень до возз'єднання з Киргизстаном. Їхня чисельність невелика порівняно з чисельністю уйгурів. Тому варіант переходу земель Китаю, населених киргизами, до Киргизстану можна вважати малоймовірним. Столицею Киргизстану залишиться Бішкек.

Таджикистан

На відміну від інших держав колишньої радянської Середньої Азії, державна територія Таджикистану, та й загалом Таджикистан як держава, ще перебуває на стадії формування. Теперішній уряд тримається тільки завдяки російській допомозі. Це спричинює постійну нестабільність у країні, безперервні сутички між урядовими військами та польовими командирами, котрі отримують відкриту допомогу від афганських таджиків, що мають багатий досвід ведення війни. Ріка П'яндж, яка розділяла афганських і радянських таджиків, навіть у ті часи не була перепоною для тісних зв'язків між двома частинами таджицького народу. Тепер же, в умовах нестабільності як у Таджикистані, так і в Афганістані, таджики обох частин дуже виразно усвідомлюють себе єдиним народом і активно борються за державну єдність (правда, різні політичні сили по-різному уявляють собі цю єдність). Тому можна говорити про возз'єднання таджицьких етнічних земель Афганістану і сучасного Таджикистану. Таджики в Афганістані є розвиненим і національно свідомим етносом і, поряд з узбеками, відіграють визначальну роль у міжетнічних суперечностях, що пришвидшують розпад цієї країни. І в Таджикистані з послабленням Росії будуть міцніти ті сили, що активно виступають за його єдність. За умови приходу цих сил до влади афганський конфлікт, вочевидь, не лише фактично, але й формально з внутрішнього переросте у міждержавний. З одного боку, це суттєво збільшить нестабільність у всьому регіоні, з іншого - сприятиме швидкому остаточному припиненню війни на основі балансу інтересів усіх афганських народів. Таким чином, прогнозується приєднання етнічних таджицьких земель до сучасного Таджикистану i утворення об'єднаної таджицької держави зі столицею у місті Душанбе.

Межі Таджикистану - територія сучасного Таджикистану; етнічні таджицькі території в Афганістані, що включають афганські провінції Бадахшан, Тахар, більші частини провінцій Лагман, Баглан, Капіса.

Казахстан

Сьогодні це найпотужніша країна колишньої радянської Середньої Азії. Позаяк практично всю територію Казахстану можна вважати історичною етнічною територією казахського народу, ця країна є національною державою на своїх етнічних землях. Велика частка росіян, українців й іншого прибулого російськомовного населення, яка, на перший погляд, становить проблему для консолідаційних процесів усередині країни, швидко зменшується як за рахунок міграцій, так і за рахунок великого природного приросту серед казахів. Вже нині демографічна ситуація складається не на користь росіян. Триває інтенсивна міграція російськомовного населення на територію сучасної Російської Федерації, оскільки у Казахстані вони все більше почувають себе чужими.

Досить велика кількість казахів проживає в Китаї. Проте вони, найімовірніше, не зможуть претендувати ні на власну державність, ні на приєднання до Казахстану. Для цього є кілька причин. Етнічні території казахів розташовані в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі, на території якого прогнозується відновлення могутньої в середньовіччі країни Джунгарія. Для Казахстану не вигідно буде порушувати добрі стосунки з уйгурами - мусульманами та ще й тюрками, які будуть добрими союзниками у боротьбі з Китаєм за регіональне лідерство та сибірські ресурси. З іншого боку, Казахстан вже сьогодні є дуже великою за площею й досить неоднорідною державою - і тому його розростання може стати вагомою причиною нестабільності.

Отже, змін території сучасного Казахстану не прогнозується. Столицею залишиться місто Астана.